Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Приципи комунізму, комуністичний маніфест та коментарі (не готово)

Переклад на українську мову та редагування від комітету літератури РКПУ

Карл Маркс та Фрідріх Енгельс

ЗМІСТ
  1. Передмова до принципів
  2. Принципи комунізму
  3. Передмова до німецького видання маніфесту 1872 р.
  4. Передмова до російского видання маніфесту 1882 р.
  5. Передмова до німецького видання маніфесту 1883 р.
  6. Передмова до німецького видання маніфесту 1890 р.
  7. Комуністичний маніфест
  8. Коментарі




Передмова

(Передмова взята у МПУ)


ㅤ«Принципи комунізму» написані Ф. Енгельсом у жовтні-листопаді 1847 року за дорученням окружного комітету «Спілки комуністів» у Парижі. Це був проект програми першої міжнародної організації комуністів, створеної К. Марксом і Ф. Енгельсом у формі відповідей на запитання, які пояснюють наукові положення марксової теорії.
ㅤТеоретичні положення, викладені в «Принципах», увійшли до написаного К. Марксом і Ф. Енгельсом і опублікованого вперше в лютому 1848 року в Лондоні «Маніфесту комуністичної партії».
ㅤУ своїй роботі Ф. Енгельс обґрунтував тактичні принципи пролетарської партії і навіть запропонував заходи, що дають змогу пролетаріату, який завоював владу, здійснити перехід від капіталізму до соціалізму, а потім — до безкласового суспільства. Представляє великий інтерес і відповідь на запитання: «Чим відрізняються комуністи від соціалістів?».
ㅤКрім того, Енгельс описує умови існування різних класів і різницю між різними класами (між рабом, кріпаком, пролетарієм і т. д.). Також увага приділяється сутності капіталістичного способу виробництва і роз’ясненню необхідності заміни капіталізму більш прогресивним порядком. Енгельс в своїй праці продовжує в слід за Марксом будівництво наукового соціалізму, так як минулий — утопічний — соціалізм не міг дати відповіді на питання про перехід від капіталізму до комунізму.
ㅤДана робота є базовою для всіх марксистів, є обов’язковою для вивчення і проходження в гуртку. Але цю роботу, як і всі інші в науці марксизму, не варто заучувати і переказувати в вигляді цитат. Марксистський принцип вивчення теорії передачає, перш за все, розуміння суті написаного, а не зазубрювання фраз.
ㅤКоли товариш достатньо вивчив теорію, то він починає замічати деякі помилки в самих творах марксизму, так як засновники і класики марксизму також допускали певні похибки. В «Принципах комунізму» на такі помилки ми акцентували увагу і рекомендуємо читачеві придивитися до них, не сприймати їх за спробу ревізії учення Маркса, а як послідовний аналіз його учення.





ПРИНЦИПИ КОМУНІЗМУ


ㅤ1-ше запитання: Що таке комунізм?
ㅤВідповідь: Комунізм є вчення про умови звільнення пролетаріату.

ㅤ2-ге запитання: Що таке пролетаріат?
ㅤВідповідь: Пролетаріатом називається той суспільний клас, який здобуває засоби до життя винятково1 через продаж своєї праці, а не живе за рахунок прибутку з якого-небудь капіталу, — клас, щастя і горе, життя і смерть, все існування якого залежить від попиту на працю, тобто від зміни хорошого і поганого стану справ, від коливань конкуренції, яку ніхто нічим не стримує. Одним словом, пролетаріат, або клас пролетарів, є клас трудящих XIX століття.
-------------
Дана теза Енгельса була правильною за часів його життя, але зараз вона має неточність. Сучасний пролетарій крім основного способу заробітку – продажі своєї робочої сили – може займатися невеликим бізнесом, тобто получати додатковий (але не основний) дохід від малої приватної власності. Безумовно, не весь пролетаріат може получати два доходи, сучасні умови капіталізму не дозволяють подібного. Але так чи інакше капіталізм 21-го століття дозволяє певній частині пролетаріату окрім основного їх способу існування також мати дрібнотоварне виробництво: квартира для здачі в оренду, комерційні акаунти в соцмережах, фрілансинг і так далі. Тобто, в наших умовах повним і найбільш правильним визначенням поняття «пролетаріату» буде наступне: Пролетаріатом називається той суспільний клас, який здобуває засоби до життя здебільшого через продаж своєї робочої сили і деколи може мати додатковий дохід від капіталу.
-------------

ㅤ3-е запитання: Отже, пролетарі існували не завжди?
ㅤВідповідь: Ні, не завжди. Бідні й робітничі класи існували завжди, і зазвичай робітничі класи перебували в бідності. Але такі бідняки, такі робітники, які жили б у щойно зазначених умовах, тобто пролетарі, існували не завжди, так само як не завжди конкуренція була цілком вільною і необмеженою.

ㅤ4-е запитання: Як виник пролетаріат?
ㅤВідповідь: Пролетаріат виник унаслідок промислової революції, що сталася в Англії в другій половині минулого століття і після цього повторилася в усіх цивілізованих країнах світу. Ця промислова революція була спричинена винаходом парової машини, різноманітних прядильних машин, механічного ткацького верстата і цілої низки інших механічних пристосувань. Ці машини, які коштували дуже дорого і тому були доступні тільки великим капіталістам, змінили весь існуючий доти спосіб виробництва і витіснили колишніх робітників, тому що машини виготовляли товари дешевше і краще, ніж могли їх зробити робітники за допомогою своїх недосконалих прядок і ткацьких верстатів. У такий спосіб ці машини віддали промисловість цілком у руки великих капіталістів і зовсім знецінили ту мізерну власність, що належала робітникам (інструменти, ткацькі верстати тощо), тож капіталісти незабаром усе захопили у свої руки, а в робітників не залишилося нічого. Тим самим у галузі виготовлення тканин запроваджено було фабричну систему. — Щойно було дано поштовх до введення машин і фабричної системи, остання швидко поширилася і в усіх інших галузях промисловості, особливо в галузі набивання тканин, у книгодрукуванні, у гончарному виробництві та у виробництві металевих виробів. Праця стала все більше і більше розділятися між окремими робітниками, так що робітник, який раніше виконував усю роботу цілком, тепер став робити тільки частину її. Цей поділ праці дозволив виготовляти продукти швидше, а тому й дешевше. Він звів діяльність кожного робітника до якогось одного, вельми простого, постійно повторюваного, механічного прийому, який з таким же успіхом, і навіть значно краще, міг виконуватися машиною. У такий спосіб усі ці галузі промисловості, одна за одною, підпали під владу пари, машин і фабричної системи, точно так само, як це мало місце в прядильному і ткацькому виробництві. Але тим самим вони цілком переходили в руки великих капіталістів, і робітники також і тут позбавлялися останніх залишків своєї самостійності. Поступово фабрична система поширила своє панування не тільки на мануфактуру у власному розумінні цього слова, але почала дедалі більше і більше заволодівати також і ремеслом, оскільки і в цій сфері великі капіталісти дедалі більше витісняли дрібних майстрів, улаштовуючи великі майстерні, в яких можна було досягти економії на багатьох витратах і також запровадити детальний поділ праці. У результаті, ми прийшли тепер до того, що в цивілізованих країнах майже у всіх галузях праці утвердилося фабричне виробництво, і майже у всіх цих галузях ремесло і мануфактура витіснені великою промисловістю. — Унаслідок цього колишній середній стан, особливо дрібні ремісничі майстри, дедалі більше розоряється, колишнє становище робітника абсолютно змінюється і створюються два нові класи, які поступово поглинають усі інші. А саме:
ㅤI.Клас великих капіталістів, які в усіх цивілізованих країнах уже нині є майже єдиними власниками всіх життєвих засобів, а також сировини і знарядь (машин, фабрик тощо), необхідних для їхнього виробництва. Це клас буржуа, або буржуазія.
ㅤII. Клас абсолютно незаможних, які внаслідок цього змушені продавати буржуа свою працю, щоб « натомість отримувати необхідні для їхнього існування засоби до життя. Цей клас називається класом пролетарів, або пролетаріатом.

ㅤ5-те запитання: За яких умов відбувається цей продаж праці пролетарів буржуа?
ㅤВідповідь: Праця — такий же товар, як і будьякий інший, і ціна її визначається тими же законами, як і ціна будь-якого іншого товару. За панування великої промисловості або вільної конкуренції, — що, як ми побачимо далі, є одне й те саме, — ціна товару в середньому завжди дорівнює витратам виробництва цього товару. Отже, ціна праці теж дорівнює витратам виробництва праці, а витрати виробництва праці складаються саме з тієї кількості життєвих засобів, яка необхідна, щоб робітник був у змозі зберігати свою працездатність і щоб робітничий клас не вимер.
---------------------------------------------------------------------------------------------
Енгельс допускає помилку, називаючи працю товаром. В агітаційнопропагандистській діяльності така помилка би ще була допустима, але в чисто науковій площині таке твердження є хибним. Праця – це процес затрати робочої сили; ніхто не може володіти процесом, як ніхто не може володіти часом. Людина не в змозі володіти часовими проміжками, вона може тільки заповнювати їх своєю діяльністю. Робітник, власне, не може працю продавати, так як він нею не володіє. Володіє же він робочою силою – єдиним товаром, продаючи який він зможе вижити. Робочу силу (товар) пролетаріат продає капіталісту взамін на заробітну плату, і робоча сила споживається капіталістом у виробництві товарів, в праці робітника (процесі). Тут, по суті, описуючи працю (процес, не товар), Енгельс має на увазі робочу силу (справжній товар). Сам же Енгельс в 1891-му році при виданні «Найманої праці й капіталу» К. Маркса писав, що в цій області Марксом була допущена помилка.
--------------------------------------------------------------------------------------------
Більше, ніж потрібно для цієї мети, робітник за свою працю не отримає; ціна праці, або заробітна плата, буде, отже, найнижчою, становитиме той мінімум, який потрібен для підтримання життя. Але оскільки в справах бувають то кращі, то гірші часи, робітник отримуватиме то більше, то менше, абсолютно так само, як фабрикант отримує то більше, то менше за свій товар. І як фабрикант у середньому, якщо взяти хороші і погані часи, все-таки отримує за свій товар не більше і не менше, ніж витрати виробництва, так і робітник у середньому отримає не більше і не менше цього мінімуму. Цей економічний закон заробітної плати здійснюватиметься тим суворіше, чим більше велика промисловість опановуватиме всі галузі праці.

ㅤ6-те запитання: Які трудящі класи існували до промислової революції?
ㅤВідповідь: Трудящі класи, залежно від різних щаблів суспільного розвитку, жили в різних умовах і посідали різне становище стосовно імущих і панівних класів. У давнину трудящі були рабами своїх господарів, подібно до того як вони є рабами ще й тепер у багатьох відсталих країнах і навіть у південній частині Сполучених Штатів. У середні віки вони були кріпаками дворян-землевласників, якими залишаються й донині ще в Угорщині, Польщі та Росії. Крім того, у містах у середні віки, аж до промислової революції, існували ремісничі підмайстри, які працювали у дрібнобуржуазних майстрів, а з розвитком мануфактури стали поступово з'являтися мануфактурні робітники, яких наймали вже більші капіталісти.

ㅤ7-ме запитання: Чим відрізняється пролетарій від раба?
ㅤВідповідь: Раб проданий раз і назавжди, пролетар повинен сам продавати себе щодня і щогодини. Кожен окремий раб є власністю певного пана, і, вже внаслідок зацікавленості останнього, існування раба забезпечене, хоч би яким жалюгідним воно не було. Окремий же пролетарій є, так би мовити, власністю всього класу буржуазії. Його праця купується тільки тоді, коли хто-небудь цього потребує, і тому його існування не забезпечене. Існування це забезпечено тільки класу пролетарів у цілому. Раб стоїть поза конкуренцією, пролетар перебуває в умовах конкуренції і відчуває на собі всі її коливання. Раб вважається річчю, а не членом громадянського суспільства. Пролетаря визнають особистістю, членом громадянського суспільства. Отже, раб може мати більш стерпне існування, ніж пролетар, але пролетар належить до суспільства, що стоїть на вищому щаблі розвитку, і сам стоїть на вищому щаблі, ніж раб. Раб звільняє себе тим, що з усіх відносин приватної власності знищує одне тільки відношення рабства і завдяки цьому тоді тільки стає пролетарем; пролетар же може звільнити себе, тільки знищивши приватну власність взагалі.

ㅤ8-ме запитання: Чим відрізняється пролетарій від кріпака? ㅤㅤㅤㅤ
ㅤВідповідь: У володінні й користуванні кріпака перебуває знаряддя виробництва, клаптик землі, і за це він віддає частину свого доходу або виконує низку робіт. Пролетар же працює знаряддями виробництва, що належать іншому, і виконує роботу на користь цього іншого, отримуючи натомість частину доходу. Кріпак віддає, пролетареві дають. Існування кріпака забезпечено, існування пролетаря не забезпечено. Кріпак стоїть поза конкуренцією, пролетарій перебуває в умовах конкуренції. Кріпак звільняє себе або тим, що тікає в місто і стає там ремісником, або тим, що доставляє своєму поміщику замість роботи або продуктів гроші, стаючи вільним орендарем, або тим, що він проганяє свого феодала, сам стаючи власником. Словом, він звільняє себе тим, що так чи інакше входить до лав класу, який володіє власністю, і вступає у сферу конкуренції. Пролетар же звільняє 11 себе тим, що знищує конкуренцію, приватну власність і всі класові відмінності.

ㅤ9-те запитання: Чим відрізняється пролетарій від ремісника?
ㅤВідповідь: [Відсутня в оригіналі Ред.]

ㅤ10-те запитання: Чим відрізняється пролетар від мануфактурного робітника?
ㅤВідповідь: Мануфактурний робітник ХVI-ХVII століть майже всюди володів ще знаряддями виробництва: своїм ткацьким верстатом, прядкою для своєї сім'ї та маленькою ділянкою землі, яку він обробляв у вільні від роботи години. У пролетаря нічого цього немає. Мануфактурний робітник живе майже завжди в селі і перебуває в більш-менш патріархальних відносинах зі своїм поміщиком або роботодавцем. Пролетарій здебільшого живе у великих містах і з роботодавцем його пов'язують суто грошові відносини. Велика промисловість вириває мануфактурного робітника з його патріархальних умов; він втрачає останнє майно, яким ще володів, і тільки тоді перетворюється через це на пролетаря

ㅤ11-те запитання: Які були найближчі наслідки промислової революції і поділу суспільства на буржуа і пролетарів?
ㅤВідповідь: По-перше, унаслідок того, що машинна праця дедалі більше знижувала ціни на вироби промисловості, у всіх країнах світу колишня система мануфактури, або промисловості, заснованої на ручній праці, була цілком зруйнована. Усі напівварварські країни, які досі залишалися більшменш чужими історичному розвитку і промисловість яких дотепер ґрунтувалася на мануфактурі, були таким шляхом насильно вирвані зі свого стану замкнутості. Вони стали купувати дедалі дешевші товари англійців і прирекли на загибель своїх власних мануфактурних робітників. Таким чином, країни, які протягом тисячоліть не знали прогресу, як, наприклад, Індія, зазнали повної революції, і навіть Китай нині йде назустріч революції. Дійшло до того, що нова машина, яка сьогодні винаходиться в Англії, за один рік позбавляє хліба мільйони робітників у Китаї. Таким чином, велика промисловість зв'язала між собою всі народи землі, об'єднала всі маленькі місцеві ринки у всесвітній ринок, підготувала скрізь ґрунт для цивілізації і прогресу і призвела до того, що все, що відбувається в цивілізованих країнах, повинно впливати на всі інші країни; тож якщо тепер в Англії або у Франції робітники звільнять себе, то в усіх інших країнах це повинно спричинити революції, які рано чи пізно призведуть також і там до визволення робітників.

ㅤПитання 12: Якими були подальші наслідки промислової революції?
ㅤВідповідь: Велика промисловість створила, у вигляді парових та інших машин, засоби, які дозволяють за короткий час і з невеликими витратами до безкінечності збільшувати промислове виробництво. Завдяки такій легкості розширення виробництва вільна конкуренція, яка є необхідним наслідком цієї великої промисловості, незабаром прийняла надзвичайно гострий характер; маса капіталістів кинулася в промисловість, і дуже скоро було вироблено більше, ніж могло бути спожито. В результаті цього вироблені товари неможливо було продати і настала так звана торгова криза. Фабрики мусили зупинитися, фабриканти збанкрутували і робітники залишилися без хліба. Всюди настав жахливий злидень. Через деякий час надлишкові продукти були продані, фабрики знову почали працювати, заробітна плата піднялася, і поступово справи пішли краще, ніж будь-коли. Але ненадовго, бо незабаром знову було вироблено занадто багато товарів, настала нова криза, що протікала так само, як і попередня. Таким чином, з початку цього століття в стані промисловості безперестанно відбувалися коливання між періодами процвітання і періодами кризи, і майже регулярно через кожні п’ять-сім років наставала така криза, причому кожного разу вона викликала величезні біди серед робітників, загальне революційне збудження і найбільшу небезпеку для всього існуючого ладу.

ㅤПитання 13: Що випливає з цих регулярно повторюваних торгових криз?
ㅤВідповідь: По-перше, що хоча велика промисловість у першій епосі свого розвитку сама створила вільну конкуренцію, але на даний час вона вже переросла вільну конкуренцію; що конкуренція і взагалі ведення промислового виробництва окремими особами перетворилися для великої промисловості на кайдани, які вона має розбити і розіб'є; що велика промисловість, доки вона ведеться на нинішніх засадах, не може існувати, не приводячи до повторюваних кожні сім років загальних розладів, а це щоразу ставить під загрозу всю цивілізацію і не тільки кидає пролетарів на дно злиднів, але і розоряє багатьох буржуа; що, отже, необхідно або відмовитися від великої промисловості, — а це абсолютно неможливо, — або визнати, що вона робить безумовно необхідним створення абсолютно нової організації суспільства, при якій керівництво промисловим виробництвом здійснюється не окремими конкуруючими між собою фабрикантами, а всім суспільством за чітким планом і відповідно до потреб усіх членів суспільства.
ㅤПо-друге, велика промисловість і обумовлена нею можливість безкінечного розширення виробництва дозволяють створити такий суспільний лад, у якому всіх необхідних для життя предметів буде вироблятися так багато, що кожен член суспільства буде в змозі абсолютно вільно розвивати і застосовувати всі свої сили та здібності. Отже, саме та властивість великої промисловості, яка в сучасному суспільстві породжує всю бідність і всі торгові кризи, в іншій суспільній організації стане саме тією властивістю, яка знищить цю бідність і ці руйнівні коливання.
ㅤТаким чином, цілком переконливо доведено:
ㅤ1) що на даний час всі ці біди пояснюються тільки суспільним ладом, який вже не відповідає умовам часу;
ㅤ2) що вже є засоби для остаточного усунення цих бід шляхом створення нового суспільного ладу. 14-й пункт: Який має бути цей новий суспільний устрій? Відповідь: По-перше, управління промисловістю та всіма галузями виробництва взагалі буде вилучено з рук окремих, конкуруючих один з одним особистостей. Замість цього всі галузі виробництва будуть перебувати під управлінням всього суспільства, тобто будуть здійснюватися в суспільних інтересах, за суспільним планом і з участю всіх членів суспільства. Таким чином, цей новий суспільний устрій знищить конкуренцію і поставить на її місце асоціацію. Оскільки управління промисловістю окремими особами має своїм необхідним наслідком приватну власність, і оскільки конкуренція є не чим іншим, як спосіб управління промисловістю, коли вона керується окремими приватними власниками, то приватна власність не віддільна від індивідуального управління промисловістю і від конкуренції. Отже, приватна власність також повинна бути ліквідована, а її місце займе загальне користування всіма засобами виробництва і розподіл продуктів за загальною
згодою, або так званий спільний власник. Знищення приватної власності навіть є найкоротшим і найбільш узагальнюючим виразом того перетворення всього суспільного устрою, яке стало необхідним внаслідок розвитку промисловості. Тому комуністи повністю правильно висувають головною своєю вимогою знищення приватної власності.

ㅤ15-те запитання: Отже, знищення приватної власності раніше було неможливим?
ㅤВідповідь: Так, неможливо. Будь-яка зміна суспільного ладу, всякий переворот у відносинах власності були необхідним наслідком створення нових продуктивних сил, які перестали відповідати старим відносинам власності. Так виникла і сама приватна власність. Річ у тім, що приватна власність існувала не завжди; коли наприкінці середніх віків у вигляді мануфактури виник новий спосіб виробництва, що не вкладався в рамки тодішньої феодальної та цехової власності, ця мануфактура, що вже переросла старі відносини власності, створила для себе нову форму власності — приватну власність. Для мануфактури і для першої стадії розвитку великої промисловості не була можлива жодна інша форма власності, окрім приватної власності, не був
можливий жоден інший суспільний лад, окрім ладу, заснованого на приватній власності. Доки не можна виробляти в таких розмірах, щоб не тільки вистачало на всіх, а щоб ще залишався надлишок продуктів для збільшення суспільного капіталу і подальшого розвитку продуктивних сил, доти має завжди залишатися панівний клас, який розпоряджається продуктивними силами суспільства, та інший клас — бідний і пригноблений. Якими є ці класи, це залежить від ступеня розвитку виробництва. У середньовіччі, що залежало від землеробства, — перед нами поміщик і кріпак; у містах пізнього середньовіччя — цеховий майстер, підмайстер і поденник; у XVII столітті — власник мануфактури і мануфактурний робітник; у XIX столітті — великий фабрикант і пролетарій. Цілком очевидно, що до теперішнього часу продуктивні сили не були ще розвинуті такою мірою, щоб можна було виробляти достатню для всіх кількість продуктів і щоб приватна власність уже стала кайданами, перешкодою для розвитку цих продуктивних сил. Але тепер завдяки розвитку великої промисловості, по-перше, створено капітали і продуктивні сили в розмірах, раніше нечуваних, і є кошти для того, щоб у короткий термін до нескінченності збільшити ці продуктивні сили. По-друге, ці продуктивні сили зосереджені в руках небагатьох буржуа, тоді як широкі народні маси дедалі більше перетворюються на пролетарів, причому становище їхнє стає тим більш тяжким і нестерпним, чим більше збільшуються багатства буржуа. По-третє, ці могутні продуктивні сили, що легко піддаються збільшенню, настільки переросли приватну власність і буржуа, що вони безперервно спричиняють найсильніші потрясіння суспільного ладу. Тому лише тепер знищення приватної власності стало не тільки можливим, але навіть абсолютно необхідним.

ㅤ16-те запитання: Чи можливе знищення приватної власності мирним шляхом?
ㅤВідповідь: Можна було б побажати, щоб це було так, і комуністи, звичайно, були б останніми, хто став би проти цього заперечувати. Комуністи дуже добре знають, що всілякі змови не тільки марні, але навіть шкідливі. Вони дуже добре знають, що революції не можна робити навмисне і свавільно, і що революції завжди і скрізь були необхідним наслідком обставин, які абсолютно не залежали від волі і керівництва окремих партій та цілих класів. Але, водночас, вони бачать, що розвиток пролетаріату майже у всіх
цивілізованих країнах насильно пригнічується і що тим самим противники комуністів щосили працюють на революцію. Якщо все це, врешті-решт, штовхне пригноблений пролетаріат на революцію, то ми, комуністи, будемо тоді захищати справу пролетаріату дією не гірше, ніж зараз словом.

ㅤ17-те запитання: Чи можливо знищити приватну власність одразу?
ㅤВідповідь: Ні, неможливо, точно так само, як не можна одразу збільшити наявні продуктивні сили в таких межах, які необхідні для створення суспільного господарства. Тому революція пролетаріату, що насувається за всіма ознаками, зможе тільки поступово перетворити нинішнє суспільство і тільки тоді знищить приватну власність, коли буде створено необхідну для цього масу засобів виробництва.

ㅤ18-те запитання: Яким буде перебіг цієї революції?
ㅤВідповідь: Насамперед, вона створить демократичний лад і тим самим, прямо або побічно, політичне панування пролетаріату. Прямо — в Англії, де пролетарі вже тепер становлять більшість народу4 , побічно — у Франції та Німеччині, де більшість народу складається не тільки з пролетарів, а й також із дрібних селян і міських дрібних буржуа, які перебувають ще тільки на стадії переходу в пролетаріат, у здійсненні всіх своїх політичних інтересів дедалі більше залежать від пролетаріату і тому незабаром муситимуть приєднатися до його вимог. Для цього, можливо, знадобиться ще нова боротьба, яка, однак, неодмінно закінчиться перемогою пролетаріату.
ㅤДемократія була б абсолютно марна для пролетаріату, якби нею не скористатися негайно, як засобом для проведення широких заходів, що безпосередньо зазіхають на приватну власність і забезпечують існування пролетаріату. Найголовніші
-----------------------------------------------------------------------------
Варто додати також, що Маркс та Енгельс помилялися (особливо в «Маніфесті»), коли стверджували, що соціалістична революція може відбутися скоріше в найрозвинутіших країнах, де пролетаріат становить більшість народу. Як показала Жовтнева революція в Росії та інші пролетарські революції в різних країнах минулого століття революція може відбутися скоріше в найменш розвинених країнах, де присутні слабкі капіталістичні вузли, де пролетаріат може бути в меншості, але бути готовим взяти владу. Російська Імперія була далеко не розвинутою (якщо зрівнювати з Англією та ін.. країнами), а клас пролетаріату складав мізерну меншість населення. Проте соціалістична революція відбулася саме там, а не в розвиненій та культурній Франції, Англії та Німеччині. Маркс та Енгельс не могли не допустити цієї помилки, бо вони не застали останньої стадії капіталізму – імперіалізму, вони жили ще при «мирному», «вільному» капіталізмі. При імперіалізмі же можливість революції у відсталих країнах набагато більший, ніж у розвинених.
----------------------------------------------------------------------------
заходи ці, що з необхідністю випливають з наявних нині умов, такі: ㅤ1) Обмеження приватної власності: прогресивний податок, високий податок на спадщини, скасування успадкування в бічних лініях (братів, племінників тощо), примусові позики тощо.
ㅤ2) Поступова експропріація земельних власників, фабрикантів, власників залізниць і судновласників, частково за допомогою конкуренції з боку державної промисловості, частково безпосередньо шляхом викупу асигнатами.
ㅤ3) Конфіскація майна всіх емігрантів і бунтівників, які повстали проти більшості народу.
ㅤ4) Організація праці або надання занять пролетарям у національних маєтках, фабриках і майстернях, завдяки чому буде усунуто конкуренцію робітників між собою, і фабриканти, оскільки вони ще залишаться, будуть змушені платити таку саму високу плату, як і держава.
ㅤ5) Однакова обов'язковість праці для всіх членів суспільства до повного знищення приватної власності. Утворення промислових армій, особливо для сільського господарства.
ㅤ6) Централізація кредитної системи і торгівлі грошима в руках держави за допомогою національного банку з державним капіталом. Закриття всяких приватних банків і банкірських контор.
ㅤ7) Збільшення кількості національних фабрик, майстерень, залізниць, суден, обробіток усіх земель, що залишаються необробленими, і поліпшення обробітку оброблених уже земель відповідно до того, як збільшуються капітали і зростає кількість робітників, які є в розпорядженні нації.
ㅤ8) Виховання всіх дітей відтоді, як вони можуть обходитися без материнського догляду, у державних установах і за державний рахунок. Поєднання виховання з фабричною працею.
ㅤ9) Спорудження великих палаців у національних володіннях, як загальних осель для комун, громадян, які займатимуться промисловістю, сільським господарством і поєднуватимуть переваги міського і сільського способу життя, не страждаючи від їхньої однобічності та недоліків.
ㅤ10) Руйнування всіх нездорових і погано збудованих жител і кварталів у містах.
ㅤ11) Однакове право спадкування для шлюбних і позашлюбних дітей.
ㅤ12) Концентрація всього транспорту
ㅤВсі ці заходи не можна, зрозуміло, провести в один прийом, але одне з них спричинить за собою інше. Варто тільки зробити першу радикальну атаку на приватну власність, і пролетаріат буде змушений йти все далі, все більше концентрувати в руках держави весь капітал, все сільське господарство, всю промисловість, весь транспорт і весь обмін. До цього ведуть всі перераховані заходи. Здійсненність цих заходів і породжується ними централізація будуть зростати точно в такій же мірі, в якій продуктивні сили країни будуть множитися працею пролетаріату. Нарешті, коли весь капітал, все виробництво, весь обмін будуть зосереджені в руках нації, тоді приватна власність відпаде сама собою, гроші стануть зайвими, і виробництво збільшиться в такій мірі, а люди настільки зміняться, що зможуть відпасти і останні форми відносин старого суспільства.

ㅤ19-те запитання: Чи може ця революція відбутися в одній якій-небудь країні?
ㅤВідповідь: Ні. Велика промисловість уже тим, що вона створила світовий ринок, так зв'язала між собою всі народи земної кулі, особливо цивілізовані народи, що кожен із них залежить від того, що відбувається в іншого. Потім велика промисловість так зрівняла суспільний розвиток у всіх цивілізованих країнах, що всюди буржуазія і пролетаріат стали двома вирішальними класами суспільства, і боротьба між ними — головною боротьбою нашого часу. Тому комуністична революція5 буде не тільки національною, але станеться одночасно в усіх цивілізованих країнах, тобто, принаймні, в Англії, Америці, Франції та Німеччині. У кожній з цих країн вона розвиватиметься швидше або повільніше, залежно від того, в якій з цих країн більш розвинена промисловість, більше накопичено багатств і є більш значна кількість продуктивних сил. Тому вона здійсниться повільніше і найважче в Німеччині, швидше і легше всього в Англії. Вона матиме також значний вплив на інші країни світу і зовсім змінить і надзвичайно прискорить їхній колишній хід розвитку. Вона є всесвітня революція і буде тому мати всесвітню арену.
----------------------------------------
Ймовірно, через специфічне формулювання Енгельса, читач може допустити неточність, так як такої «комуністичної» революції не буде. Прихід безкласового суспільства буде можливим тільки через тривалий перехідний етап. Це етап означає перехід від капіталізму до соціалізму (будівництво останнього), а потім від соціалізму – до комунізму. Політична революція на даному етапі можлива тільки соціалістична, яка знаменує взяття пролетаріатом політичної влади і повалення влади капіталістів, отже початок будівництва соціалістичного порядку.
----------------------------------------


ㅤ20-е питання: Якими будуть наслідки остаточного усунення приватної власності?
ㅤВідповідь: Тим, що суспільство вилучить з рук приватних капіталістів користування всіма продуктивними силами та засобами спілкування, а також обмін і розподіл продуктів, тим, що воно буде управляти всім цим відповідно до плану, який випливає з наявних ресурсів і потреб суспільства в цілому, — будуть перш за все усунуті всі згубні наслідки, пов’язані з нинішньою системою ведення великої промисловості. Кризи припиняться, розширене виробництво, яке при існуючому суспільному ладі викликає надвиробництво і є такою потужною причиною бідності, тоді виявиться далеко не достатнім і повинне буде прийняти значно ширші розміри. Надлишок виробництва, що перевищує найближчі потреби суспільства, замість того щоб породжувати бідність, буде забезпечувати задоволення потреб всіх членів суспільства, буде викликати нові потреби і одночасно створювати засоби для їх задоволення. Він стане умовою і стимулом для подальшого прогресу і буде здійснювати цей прогрес, не приводячи при цьому, як раніше, до періодичного розладу всього суспільного порядку. Велика промисловість, звільнена від кайданів приватної власності, розвинеться в таких розмірах, порівняно з якими її нинішній стан здаватиметься таким же незначним, як нам представляється мануфактура порівняно з великою промисловістю нашого часу. Цей розвиток промисловості дасть суспільству достатню кількість продуктів, щоб задовольняти потреби всіх його членів. Точно так же землеробство, для якого, внаслідок гніту приватної власності і внаслідок дроблення ділянок, ускладнено впровадження вже існуючих удосконалень і досягнень науки, теж вступить у зовсім нову смугу розквіту і надасть у розпорядження суспільства цілком достатню кількість продуктів. Таким чином, суспільство буде виробляти достатню кількість продуктів для того, щоб організувати розподіл, розрахований на задоволення потреб всіх своїх членів. Тим самим стане зайвим поділ суспільства на різні, ворожі один одному класи. Але воно не тільки стане зайвим, воно буде навіть несумісним з новим суспільним ладом. Існування класів викликане поділом праці, а поділ праці в його теперішньому вигляді зовсім зникне, оскільки, щоб підняти промислове і сільськогосподарське виробництво на вказану висоту, недостатньо одних лише механічних і хімічних допоміжних засобів. Потрібно також відповідно розвинути і здібності людей, які приводять у рух ці засоби. Подібно тому як у минулому столітті селяни і робітники мануфактур після залучення їх у велику промисловість змінили весь свій життєвий уклад і самі стали зовсім іншими людьми, точно так же загальне ведення виробництва силами всього суспільства і новий розвиток, що випливає із цього виробництва, потребуватиме зовсім нових людей і створить їх. Суспільне ведення виробництва не може здійснюватися такими людьми, якими вони є зараз, — людьми, з яких кожен підпорядкований одній якій-небудь галузі виробництва, прикутий до неї, експлуатується нею, розвиває тільки одну сторону своїх здібностей за рахунок всіх інших і знає тільки одну галузь або частину якоїсь галузі всього виробництва. Вже нинішня промисловість все менше виявляється в стані застосовувати таких людей. Промисловість же, яка ведеться спільно і планомірно всім суспільством, тим більше передбачає людей з всебічно розвиненими здібностями, людей, здатних орієнтуватися у всій системі виробництва. Отже, поділ праці, підірваний вже в наш час машиною, перетворюючи одного на селянина, іншого на шевця, третього на фабричного робітника, четвертого на біржового спекулянта, зникне зовсім. Виховання дасть молодим людям можливість швидко освоювати на практиці всю систему виробництва, воно дозволить їм по черзі переходити від однієї галузі виробництва до іншої, залежно від потреб суспільства або від їх власних схильностей. Виховання звільнить їх, отже, від тієї однобічності, яку сучасний поділ праці нав'язує кожній окремій людині. Таким чином, суспільство, організоване на комуністичних засадах, дасть можливість своїм членам всебічно застосовувати свої всебічно розвинені здібності. Але разом з тим неминуче зникнуть і різні класи. Отже, з одного боку, суспільство, організоване на комуністичних засадах, несумісне з подальшим існуванням класів, а з іншого боку, саме будівництво цього суспільства дає засоби для знищення класових відмінностей. ㅤㅤㅤЗвідси випливає, що протилежність між містом і селом теж зникне. Одні й ті ж люди будуть займатися землеробством і промисловою працею, замість того щоб надавати це робити двом різним класам. Це є необхідною умовою комуністичної асоціації вже в силу дуже матеріальних причин. Розпорошеність населення, яке займається землеробством, по селах, поряд зі скупченням промислового населення у великих містах, відповідає тільки недостатньо ще високому рівню розвитку землеробства і промисловості та є перешкодою для будь-якого подальшого розвитку, що вже в теперішній час дає себе сильно відчувати. ㅤㅤㅤЗагальна асоціація всіх членів суспільства з метою спільної та планомірної експлуатації продуктивних сил; розвиток виробництва в такій мірі, щоб воно задовольняло потреби всіх; ліквідація такого становища, коли потреби одних людей задовольняються за рахунок інших; повне знищення класів і протилежностей між ними; всебічний розвиток здібностей усіх членів суспільства шляхом усунення колишнього поділу праці, шляхом виробничого виховання, зміни видів діяльності, участі всіх у користуванні благами, які виробляються всіма ж, і, нарешті, шляхом злиття міста з селом – ось найголовніші результати ліквідації приватної власності.

ㅤ21-е питання: Який вплив справить комуністичний суспільний лад на сім'ю?
ㅤВідповідь: Відносини статей стануть винятково приватною справою, яка стосуватиметься тільки зацікавлених осіб і в яку суспільству немає потреби втручатися. Це можливо завдяки усуненню приватної власності та суспільному вихованню дітей, внаслідок чого знищуються обидві основи сучасного шлюбу, пов'язані з приватною власністю, — залежність дружини від чоловіка і дітей від батьків. У цьому і полягає відповідь на крики високоморальних міщан щодо комуністичної спільності жінок. Спільність жінок представляє собою явище, цілком належне буржуазному суспільству і в повному обсязі існуюче в даний час у вигляді проституції. Але проституція заснована на приватній власності і зникне разом з нею. Отже, комуністична організація замість того, щоб вводити спільність жінок, навпаки, знищить її.

ㅤ22-е питання: Як буде ставитися комуністична організація до існуючих національностей?
ㅤВідповідь: [Відсутня в оригіналі Ред.]

ㅤ23-е питання: Як буде вона ставитися до існуючих релігій? ㅤㅤㅤ
ㅤВідповідь: [Відсутня в оригіналі Ред.]

ㅤ24-е питання: Чим відрізняються комуністи від соціалістів? ㅤㅤㅤ
ㅤВідповідь: Так звані соціалісти діляться на три категорії.
ㅤПерша категорія складається з прихильників феодального та патріархального суспільства, яке знищувалося і знищується з кожним днем великою промисловістю, світовою торгівлею та створеним ними буржуазним суспільством. Ця категорія з бід сучасного суспільства робить висновок про те, що слід відновити феодальне та патріархальне суспільство, оскільки воно було вільне від цих бід. Усі її пропозиції, прямими або обхідними шляхами, спрямовані до цієї мети. Комуністи завжди будуть рішуче боротися з цією категорією реакційних соціалістів, незважаючи на їхнє уявне співчуття бідності пролетаріату та пролиті з цього приводу сльози. Бо ці соціалісти:
ㅤ1. Прагнуть до чогось абсолютно неможливого;
ㅤ2. Намагаються відновити панування аристократії, цехових майстрів та власників мануфактур, з їхнім почтом абсолютних або феодальних монархів, чиновників, солдатів та священиків; вони хочуть відновити суспільство, яке, щоправда, було б вільне від вад сучасного суспільства, але зате принесло б із собою щонайменше стільки ж інших бід, а до того ж не відкривало б жодних перспектив до звільнення пригноблених робітників за допомогою комуністичної організації;
ㅤ3. Свої справжні наміри вони завжди виявляють, коли пролетаріат стає революційним і комуністичним. У таких випадках вони негайно об'єднуються з буржуазією проти пролетарів.
ㅤДруга категорія складається з прихильників нинішнього суспільства, яких неминуче породжувані цим суспільством біди змушують побоюватися за його існування. Вони прагнуть, отже, зберегти нинішнє суспільство, але усунути пов'язані з ним біди. Для цього одні пропонують заходи простої благодійності, інші – грандіозні плани реформ, які, під приводом реорганізації суспільства, мають на меті зберегти основи нинішнього суспільства і тим самим саме нинішнє суспільство. Проти цих буржуазних соціалістів комуністи теж повинні будуть вести невпинну боротьбу, бо їхня діяльність йде на користь ворогам комуністів і вони захищають той суспільний лад, який комуністи хочуть зруйнувати.
ㅤНарешті, третя категорія складається з демократичних соціалістів. Йдучи шляхом із комуністами, вони хочуть здійснення частини заходів, зазначених у 18-му питанні, але не як перехідних заходів, що ведуть до комунізму, а як заходів, достатніх для знищення бідності та усунення бід нинішнього суспільства. Ці демократичні соціалісти є або пролетарями, які ще недостатньо усвідомили умови звільнення свого класу, або представниками дрібної буржуазії, тобто класу, який до завоювання демократії та здійснення соціалістичних заходів у багатьох відношеннях має ті ж інтереси, що і пролетарі. Тому комуністи в моменти дій будуть укладати угоди з демократичними соціалістами і взагалі на цей час повинні дотримуватися по можливості спільної з ними політики, якщо тільки ці соціалісти не підуть на службу до панівної буржуазії і не почнуть нападати на комуністів. Звичайно, спільні дії не виключають обговорення тих розбіжностей, які існують між ними і комуністами.


ㅤ25-е питання: Як ставляться комуністи до інших політичних партій нашого часу?
ㅤВідповідь: Ставлення це різне в різних країнах. В Англії, Франції та Бельгії, де панує буржуазія, комуністи поки що мають спільні інтереси з різними демократичними партіями, причому ця спільність інтересів тим значніша, чим більше демократи наближаються до цілей комуністів у тих соціалістичних заходах, які демократи всюди тепер відстоюють, тобто чим ясніше і визначеніше вони відстоюють інтереси пролетаріату і чим більше вони спираються на пролетаріат. В Англії, наприклад, чартисти, що складаються з робітників, незмірно ближче до комуністів, ніж демократична дрібна буржуазія або так звані радикали.
ㅤВ Америці, де введено демократичну конституцію, комуністи повинні будуть підтримувати партію, яка хоче звернути цю конституцію проти буржуазії і використовувати її в інтересах пролетаріату, тобто партію прихильників національної аграрної реформи.
ㅤУ Швейцарії радикали, хоча й представляють ще собою партію з дуже змішаним складом, є, проте, єдиними, з якими комуністи можуть вступати в угоду, а серед цих радикалів знову-таки найбільш прогресивними є ваадтські та женевські.
ㅤНарешті, у Німеччині рішуча боротьба між буржуазією і абсолютною монархією ще попереду. Але оскільки комуністи не можуть розраховувати, що їм доведеться вступити у вирішальний бій з буржуазією раніше, ніж буржуазія досягне панування, то в інтересах комуністів допомогти буржуазії якомога швидше досягти панування, щоб потім якнайшвидше у свою чергу повалити її. Таким чином, у боротьбі ліберальної буржуазії з урядами комуністи повинні бути завжди на боці першої, остерігаючись, однак, того самообману, в який впадає буржуазія, і не довіряючи її спокусливим запевненням про ті благодатні наслідки, які нібито спричинить за собою для пролетаріату перемога буржуазії. Єдині переваги від перемоги буржуазії для комуністів будуть полягати: 1) у різного роду поступках, які полегшать комуністам захист, обговорення і поширення своїх принципів і тим самим полегшать об'єднання пролетаріату в тісно згуртований, готовий до боротьби і організований клас, і 2) у впевненості, що з того дня, як упадуть абсолютистські уряди, настане черга для боротьби між буржуа і пролетарями. З цього дня партійна політика комуністів буде тут такою ж, як і в країнах, де буржуазія вже панує.
ㅤㅤМАНФЕСТ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ

ПЕРЕДМОВА ДО НІМЕЦЬКОГО ВИДАННЯ 1872 р.

ㅤ«Союз комуністів» — міжнародна робітнича орґанізація, яка при тодішніх, умовах само собою зрозуміло, могла бути тільки таємною, — на конґресі, що відбувся в Лондоні в листопаді 1847 р., доручив нижчепідписаним скласти призначену для оголошення, докладну теоретичну і практичну проґраму партії. Так виник поданий далі «Маніфест», рукопис якого був відправлений до Лондона для надрукування за кілька тижнів до Лютневої революції. Опублікований спочатку німецькою мовою, він був надрукований цією мовою в Німеччині, Анґлії і Америці принаймні в дванадцяти різних виданнях. Анґлійською мовою він з’явився вперше в 1850 р. у Лондоні в «Red Republican» [«Червоному Республіканці»] у перекладі міс Гелен Макферлен, а в 1871 році — щонайменше в трьох різних перекладах в Америці. Французькою мовою він вийшов уперше в Парижі незадовго перед Червневим повстанням 1848 р. І недавно — в нью-йоркському «Le Socialiste» [«Соціалісті»]. Готується новий переклад. Польською мовою він вийшов у Лондоні незабаром після першого німецького видання. Російською мовою — в Женеві в 1860-х роках. На датську мову він так само був перекладений незабаром після його появи. ㅤХоч і як дуже змінилися умови за останні двадцять п’ять років, основні положення, розвинені в цьому «Маніфесті», загалом і в цілому ще й досі зберігають свою цілковиту правильність. Подекуди треба б дещо виправити. Практичне застосування цих основних положень, як заявляє сам «Маніфест», скрізь і завжди залежатиме від наявних історичних обставин, і тому зовсім не слід надавати особливого значення запропонованим в кінці II розділу революційним заходам. Це місце довелося б тепер в багатьох відношеннях викласти інакше. При наявності величезного розвитку великої промисловості за останні двадцять п’ять років і ростущої разом з нею партійної орґанізації робітничого класу, при наявності практичного досвіду, спершу Лютневої революції, а ще далеко більше Паризької Комуни, де
---------------------------------------------
Друкується за виданням: Карл Маркс. Вибрані твори. Т.1. — К.: Партвидав ЦК КП(б)У, 1936. Орфографію і пунктуацію оригіналу збережено. Підготував до друку кандидат історичних наук Юрій Латиш. — Прим. упор. 2 Подробиці див. у статті Енґельса «Історія Союзу комуністів». Ред. Тут і надалі примітки, помічені «Ред.», зроблено упорядниками видання 1936 р. — Прим. упор. 3 Мається на увазі Лютнева революція 1848 р. у Франції. Ред. 4 Робітниче повстання в Парижі. Див. «Класова боротьба у Франції 1848—1850 рр.». Ред.
--------------------------------------------
пролетаріат уперше тримав у руках протягом двох місяців політичну владу, — ця проґрама тепер місцями застаріла. Особливо Комуна дала доказ того, що «робітничий клас не може просто оволодіти готовою державною машиною і пустити її в хід для своїх власних цілей» (див. «Громадянська війна у Франції». Відозва Ґенеральної ради Міжнародного товариства робітників, німецьке видання, стор. 19, де це розвинено докладніше)1 . Далі, само собою зрозуміло, що критика соціалістичної літератури має для теперішнього часу прогалини, бо вона доведена тільки до 1847 р.; так само і зауваження про ставлення комуністів до різних опозиційних партій (розділ IV), хоч в основних рисах і тепер ще правильні, в деталях застаріли тепер уже тому, що політичне становище цілком змінилося і історичний розвиток зовсім стер з лиця землі більшість перелічених там партій.
ㅤПроте «Маніфест» є історичний документ, і ми вже не вважаємо себе в праві робити в ньому зміни. Одно з пізніших видань вийде, може, з вступом, що заповнить прогалину від 1847 р. до наших днів; теперішнє видання виходить настільки несподівано для нас, що ми не мали часу для цієї роботи.
--------------------------------------------
Цьому «основному і головному урокові Паризької Комуни, — каже Лєнін у своїй праці «Держава і революція» (1917), — Маркс і Енґельс надавали такої ґіґантської ваги, що вони внесли його як суттьову поправку до «Комуністичного маніфесту»». «І саме цей урок, — продовжує далі Лєнін, — не тільки цілком забуто, але й прямо перекручено пануючим, каутськіанським, «тлумаченням» марксизму!» (Твори, т.XXI, стор.394—395). Ред.
-------------------------------------------
ПЕРЕДМОВА ДО РОСІЙСКОГО ВИДАННЯ 1882 р.

ㅤПерше російське видання «Маніфесту комуністичної партії» в перекладі Бакуніна з’явилося на початку 1860-х років, в друкарні «Колокола». Тоді російське видання цієї брошури могло здаватись для Заходу не більше як літературним курйозом. Тепер такий погляд уже неможливий.
ㅤЯкі обмежені були розміри поширення пролетарського руху під час першого опублікування «Маніфесту» (грудень 1847 р.), найкраще показує останній розділ: «Ставлення комуністів до різних опозиційних партій». Тут немає насамперед Росії і Сполучених Штатів. Це був час, коли Росія становила останній великий резерв европейської об’єднаної реакції і коли еміґрація до Сполучених Штатів поглинала надлишкові сили европейського пролетаріату. Обидві країни постачали Европі сировину і одночасно служили ринками для збуту її промислових виробів. Отже, обидві були, так чи інакше, підпорами европейського суспільного порядку.
ㅤЯк усе це тепер змінилося! Якраз европейська еміґрація зробила можливим колосальний розвиток північноамериканського землеробства, яке своєю конкуренцією розхитує і велику і дрібну земельну власність Европи в самих її основах. Разом з тим вона дала Сполученим Штатам можливість приступити до експлуатації своїх багатющих ресурсів промисловості, і при тому з такою енерґією і в такому масштабі, що це незабаром мусить покласти край промисловій монополії европейського Заходу. А обидві ці обставини зворотно впливають і на Америку в революційному напрямі. Дрібне й середнє землеволодіння фермерів, що живуть з власної праці — ця основа всього політичного ладу Америки — все більше й більше відступає перед конкуренцією велетенських ферм, а одночасно в промислових округах вперше утворюється численний пролетаріат поруч з казковою концентрацією капіталів. ㅤПерейдімо до Росії. Під час революції 1848—1849 рр. не тільки европейські монархи, але й европейські буржуа бачили в російському втручанні єдиний порятунок від пролетаріату, який саме тоді щойно починав усвідомлювати свої сили. Вони проголосили царя главою европейської реакції. Тепер він сидить у Гатчині як воєннополонений революції, а Росія становить аванґард революційного руху Европи.
ㅤЗавданням «Комуністичного маніфесту» було проголосити, що неминуче насувається загибель нинішньої буржуазної власності. Але в Росії, поруч з капіталістичним шахрайством, яке розвивається гарячково швидко, і буржуазним землеволодінням, яке тільки ще утворюється, ми знаходимо більше половини землі в общинному володінні селян.
ㅤОтож постає питання: чи може російська селянська община, ця, правда, вже дуже розкладена форма первісного общинного землеволодіння, безпосередньо перейти у вищу комуністичну форму спільної власності, чи вона мусить спершу пройти той самий процес розкладу, який вона проходить в історичному розвитку Заходу?
ㅤЄдина можлива тепер відповідь на це питання є ось яка: якщо російська революція стане сиґналом робітничої революції на Заході, так що обидві доповнятимуть одна одну, тоді теперішнє російське общинне землеволодіння зможе послужити вихідною точкою комуністичного розвитку.
ПЕРЕДМОВА ДО НІМЕЦЬКОГО ВИДАННЯ 1883 р.

ㅤПередмову до теперішнього видання мені доводиться, на жаль, підписувати самому. Маркс, — людина, якій весь робітничий клас Европи і Америки завдячує більше, ніж будь-кому іншому, — Маркс спочиває на Гайґетському кладовищі, і над його могилою росте вже перша трава1 . Після його смерті вже зовсім не може бути мови про перероблення або доповнення «Маніфесту». Тим більше вважаю я за потрібне ще раз виразно заявити тут ось що: ㅤㅤОсновна думка, яка червоною ниткою проходить через увесь «Маніфест», а саме: що економічне виробництво і з неминучістю випливаюча з нього структура суспільства кожної історичної епохи становлять основу політичної і інтелектуальної історії цієї епохи; що, відповідно до цього, від часу розкладу первісного общинного землеволодіння, вся історія була історією класової боротьби, боротьби між експлуатованими і експлуатуючими, підлеглими і пануючими класами на різних ступенях суспільного розвитку і що тепер ця боротьба досягла ступеня, коли експлуатований і гноблений клас (пролетаріат) уже не може визволитися від того класу, що експлуатує і гнобить його (буржуазії), не визволяючи разом з тим назавжди всього суспільства від експлуатації, гноблення і класової боротьби, — ця основна думка належить єдино і виключно Марксові2.
ㅤЯ вже висловлював це не раз, але саме тепер потрібно, щоб це було сказано також у передмові до самого «Маніфесту».
----------------------------------------------------------------------------------
ㅤ1 Маркс скінчався у Лондоні 14 березня 1883 р. Ред.
ㅤ2 «До цієї думки, — кажу я в передмові до анґлійського перекладу, — яка, на мій погляд, покликана закласти основи такого самого розвитку історичної науки, які заклала теорія Дарвіна для природознавства, — до цієї думки ми обидва поступінно наближалися вже протягом кількох років до 1845 р. Наскільки я самостійно посунувся вперед у цьому напрямі, показує моє «Становище робітничого класу в Анґлії». А коли я навесні 1845 р. знову зустрівся з Марксом у Брюсселі, він цілком уже розробив цю думку і виклав її мені майже в таких самих ясних словах, якими я сформулював її вище». (Примітка Енґельса.)
---------------------------------------------------------------------------------
ПЕРЕДМОВА ДО НІМЕЦЬКОГО ВИДАННЯ 1890 р.

ㅤ«Маніфест» мав свою власну життьову путь. З ентузіазмом зустрінутий в момент його появи (як це доводять згадані в першій передмові переклади) тоді ще нечисленним аванґардом наукового соціалізму, він незабаром був відтіснений на задній план реакцією, що почалася після поразки паризьких робітників у червні 1848 р., і, нарешті, «на законній підставі» оголошений був поза законом актом засудження кьольнських комуністів у листопаді 1852 р.1 Із зникненням з суспільної арени робітничого руху, що почався від часу Лютневої революції, відступив на задній план і «Маніфест». ㅤКоли европейський робітничий клас знову досить зміцнів для нового наступу проти влади пануючих класів, виникло «Міжнародне товариство робітників». Воно мало на меті об’єднати в одну велику армію все боєспроможне робітництво Европи і Америки. Тому воно не могло виходити з викладених у «Маніфесті» принципів. Воно повинне було мати таку проґраму, яка не замикала б дверей анґлійським трейд-юніонам, французьким, бельґійським, італійським і іспанським прудоністам та німецьким лассальянцям2 Ця проґрама — пояснювальна записка до статуту Інтернаціоналу3 — була складена Марксом з майстерністю, визнаною навіть Бакуніним і анархістами. За єдину ґарантію остаточної перемоги виставлених у «Маніфесті» положень Маркс вважав інтелектуальний розвиток робітничого класу, який неминуче мусив бути плодом об’єднаної діяльності і дискусії. Події і мінливості боротьби проти капіталу, поразки ще більше, ніж успіхи, неминуче мусили з’ясувати борцям недостатність тих всецілющих знахарських ліків, яких вони трималися доти, і зробити їхні голови сприйнятливішими для ґрунтовного розуміння справжніх умов визволення робітників. І Маркс мав рацію. Робітничий клас 1874 р., під час розпаду Інтернаціоналу, був зовсім не таким, яким він був у 1864 р., під час заснування його. Прудонізм у романських країнах, специфічне лассальянство в Німеччині були при смерті, і навіть тодішні архіконсервативні анґлійські трейд-юніони поступінно наближалися до того моменту, коли президент їх конґресу в Суансі в 1887 р. міг сказати від їх імени: «Континентальний соціалізм перестав бути для нас страшним». Але в 1887 р. континентальним соціалізмом була вже майже виключно теорія, проголошувана в «Маніфесті». І
---------------------
ㅤМається на увазі суд над членами Союзу комуністів, що відбувався в м. Кьольні. Див. «Історія ㅤСоюзу комуністів» та «Революція і контрреволюція в Німеччині». Ред.
ㅤЛассаль у зносинах з нами завжди визнавав себе особисто «учнем» Маркса і, як такий, зрозуміло, стояв на ґрунті «Маніфесту». Але в своїй публічній аґітації 1862—1864 рр. він не виходив за межі вимоги виробничих товариств з державним кредитом. (Примітка Енґельса до анґлійського видання 1888 р.) 3 Див. Установчий маніфест і Статут Міжнародного товариства робітників). Ред.
---------------------
таким чином історія «Маніфесту» до певної міри відображає історію сучасного робітничого руху, починаючи з 1848 р. Тепер він безсумнівно є найбільш поширений, найбільш інтернаціональний твір усієї соціалістичної літератури, спільна проґрама багатьох мільйонів робітників усіх країн від Сибіру до Каліфорнії.
ㅤІ все ж у той час, коли він з’явився, ми не могли б назвати його соціалістичним маніфестом. Під соціалістами в 1847 р. розуміли двоякого роду людей. З одного боку, прихильників різних утопічних систем, особливо оуеністів в Анґлії і фур’єристів у Франції; і ті, і другі тоді вже виродилися в прості секти, що ступнево вимирали. З другого боку, під ними розуміли всіляких соціальних знахарів, які хотіли різними всецілющими ліками і всякого роду латаниною усунути соціальні лиха, не завдаючи ні найменшої шкоди капіталові і зискові. В обох випадках це були люди, які стояли поза робітничим рухом і які скорше шукали підтримки у «освічених» класів. Навпаки, та частина робітників, яка, переконавшися в недостатності чисто політичних переворотів, вимагала ґрунтовної перебудови суспільства, — ця частина називала себе тоді комуністичною. Це був ще мало оброблений, лише інстинктивний, іноді трохи грубий комунізм. Але він був досить сильний для того, щоб створити дві системи утопічного комунізму: у Франції — «ікарійський» комунізм Кабе, в Німеччині — комунізм Вейтлінґа. Соціалізм означав у 1847 р. буржуазний рух, а комунізм — робітничий рух. Соціалізм, принаймні на континенті, був прийнятний для буржуазних салонів, а комунізм — якраз навпаки. А тому що ми вже тоді дуже рішуче додержувалися погляду, що «визволення робітників мусить бути ділом самого робітничого класу», то ми ані хвилини не могли сумніватися, яку з двох назв вибрати. Та і після того нам ніколи не спадало на думку зрікатися її.
ㅤ«Пролетарі всіх країн, єднайтесь!»
ㅤТільки небагато голосів відгукнулося, коли ми 42 роки тому проголосили на весь світ ці слова напередодні першої Паризької революції, в якій пролетаріат виступив з власними вимогами. Але 28 вересня 1864 р. пролетарі більшості західноевропейських країн об’єдналися в славетної пам’яті Міжнародне товариство робітників. Сам Інтернаціонал жив, правда, всього дев’ять років. Але заснований ним вічний союз пролетарів усіх країн ще живе і живе сильніший, ніж будьколи, найкращим доказом чого є саме сьогоднішній день. Бо сьогодні, коли я пишу ці рядки, европейський і американський пролетаріат робить огляд своїх уперше мобілізованих бойових сил, мобілізованих в єдину армію, під єдиним прапором і ради єдиної найближчої мети: ради законодавчого встановлення восьмигодинного нормального робочого дня, проголошеного ще Женевським конґресом Інтернаціоналу в 1866 р. і вдруге — Паризьким робітничим конґресом у 1889 р.1[10] І видовище сьогоднішнього дня розкриє капіталістам і землевласникам усіх країн очі на те, що сьогодні пролетарі всіх країн справді об’єднані.
ㅤО, коли б Маркс ще стояв поруч зі мною, щоб бачити це на власні очі!
МАНІФЕСТ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ
ㅤПривид бродить по Европі — привид комунізму. Всі сили старої Европи об’єдналися для священного цькування цього привиду: папа і цар, Меттерніх і Гізо, французькі радикали1 і німецькі поліцаї.
ㅤДе та опозиційна партія, яку не ославили б комуністичною її противники, що стоять при владі, де та опозиційна партія, яка не кидала б назад плямуючого докору в комунізмі як передовішим представникам опозиції, так і своїм реакційним противникам?
ㅤЗ цього факта випливають два висновки.
ㅤКомунізм уже визнається за силу всіма европейськими властями.
ㅤПора вже, щоб комуністи перед усім світом відкрито виклали свій світогляд, свої цілі, свої прагнення і байкам про привид комунізму протипоставили маніфест самої партії.
ㅤЗ цією метою зібралися в Лондоні комуністи найрізніших національностей і склали оцей маніфест, який оголошується анґлійською, французькою, німецькою, італійською, фламандською і датською мовами.
------------------------------------------
Буржуазні демократи-республіканці Того часу належні до них видатні письменники і політичні діячі, як, напр., Марраст, вели боротьбу з соціалізмом і комунізмом. Ред.
------------------------------------------
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤБУРЖУА І ПРОЛЕТАРІ
ㅤІсторія всього дотеперішнього суспільства2 є історія боротьби класів.
ㅤВільний і раб, патрицій і плебей3, феодал і кріпак, цеховий майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували в постійному антаґонізмі один до одного, вели безупинну, то приховану, то явну боротьбу, боротьбу, яка кожний раз кінчалася революційною перебудовою всього суспільства або спільною загибеллю класів, що боролися.
ㅤВ попередні епохи історії ми майже повсюди знаходимо цілковите розчленування суспільства на різні стани, різноманітну ґрадацію суспільних становищ. У стародавньому Римі ми маємо патриціїв, вершників, плебеїв, рабів; в середні віки — феодальних панів, васалів, цехових майстрів, підмайстрів, кріпаків, а до того ще майже в кожному з цих класів знов особливі ґрадації.
ㅤСучасне буржуазне суспільство, що виникло з загибелі феодального суспільства, не знищило класових суперечностей. Воно тільки поставило нові класи, нові умови гноблення, нові форми боротьби на місце старих.
ㅤОднак, наша епоха, епоха буржуазії, відзначається тим, що вона спростила класові суперечності. Все суспільство все більше і більше розколюється на два великі ворожі табори, на два великі класи, які прямо протистоять один одному — буржуазію і пролетаріат.
ㅤЗ кріпаків середньовіччя утворилося дрібне міщанство перших міст; з цього дрібного міщанства розвинулися перші елементи буржуазії.
------------
ㅤПід буржуазією розуміється клас сучасних капіталістів, власників засобів суспільного виробництва і підприємців, що застосовують найману працю. Під пролетаріатом — клас сучасних найманих робітників, які, не маючи власних засобів виробництва, змушені продавати свою робочу силу для того, щоб жити. (Примітка Енґельса до англійського видання 1888 р.)
ㅤТобто, кажучи точно, історія, яка дійшла до нас на письмі. В 1847 році передісторія суспільства, суспільна орґанізація, що передувала всякій писаній історії, була ще майже невідома. Після цього Гакстгаузен відкрив общинну власність на землю в Росії, Маурер довів, що вона була суспільною основою, з якої в історичному розвитку виходили всі німецькі племена, і поступінно виявилось, що сільські общини з спільним землеволодінням були первісною формою суспільства від Індії до Ірландії. Нарешті, була виявлена внутрішня орґанізація цього первісного комуністичного суспільства в його типовій формі, — завдяки Морґанові, який завершив справу відкриттям справжньої природи роду і його становища в племені. З розкладом цих первісних общин починається розщеплення суспільства на окремі і, нарешті, один одному протилежні класи. (Примітка Енґельса до німецького видання 1890 р.)
ㅤПатриції і плебеї — класи стародавнього Риму: патриції — пануючий клас великих землевласників, в руках яких були зосереджені земельні багатства й державна влада; плебеї (від слова «плебс» — чернь) — клас вільних, але неповноправних громадян. Див. докладніше про класи в Римі — Ф. Енґельс. «Походження сім’ї, приватної власності і держави». Ред.
-------------
ㅤВідкриття Америки, морський шлях навколо Африки утворили для ростущої буржуазії нове поле діяльності. Остіндський і китайський ринки, колонізація Америки, обмін з колоніями, збільшення засобів обміну і взагалі товарів створили нечуване доти піднесення торгівлі, судноплавства, промисловості і тим самим швидкий розвиток революційного елементу в феодальному суспільстві, що розпадалося.
ㅤКолишній феодальний або цеховий спосіб промислового виробництва був уже недостатній для ростущого разом з новими ринками попиту. Його місце зайняла мануфактура. Цехові майстри були витіснені промисловим середнім станом; поділ праці між різними корпораціями зник перед поділом праці всередині окремої майстерні.
ㅤАле ринки весь час зростали, весь час більшав попит. Мануфактурне виробництво теж стало вже недостатнім. Тоді пара і машини революціонізували промислове виробництво. Місце мануфактурного виробництва зайняла сучасна велика промисловість, місце промислового середнього стану зайняли промислові мільйонери, шефи цілих промислових армій, сучасні буржуа.
ㅤВелика промисловість створила світовий ринок, який підготувало відкриття Америки. Світовий ринок викликав величезний розвиток торгівлі, судноплавства, сухопутних сполучень. Це в свою чергу вплинуло на розширення промисловості, і в тій самій мірі, в якій розширялися промисловість, торгівля, судноплавство, залізниці, — в тій самій мірі розвивалася буржуазія, збільшувала свої капітали і відтісняла на задній план усі успадковані від середньовіччя класи.
ㅤОтже, ми бачимо, що сучасна буржуазія сама є продуктом довгого процесу розвитку, ряду переворотів у способі виробництва і зносин.
ㅤКожний з цих ступенів розвитку буржуазії супроводився відповідним політичним успіхом [цього класу]. Пригноблений стан при пануванні феодальних панів, озброєна й самоврядна асоціація в комуні2, тут — незалежна міська республіка [як в Італії і Німеччині], там — третій податковий стан монархії [як у Франції], потім, за часів мануфактури, противага дворянству в становій або в абсолютній монархії, головна основа великих монархій взагалі, — буржуазія завоювала собі, нарешті, після утворення великої промисловості і світового ринку, виключне політичне панування в сучасній
----------
ㅤВзяті в прямі дужки слова є доповнення з анґлійського перекладу, виданого Ф. Енґельсом в 1888 році в Лондоні. Ред.
ㅤТак звали городяни Італії і Франції свою міську громаду, після того як вони відкупили або відвоювали у своїх феодальних панів перші права самоврядування. (Примітка Енґельса до німецького видання 1890 р.) «Комунами» звались міста, що народжувались у Франції, навіть до того часу, коли вони відвоювали у своїх феодальних владарів та панів місцеве самоврядування і політичні права як «третій стан». Загалом кажучи, щодо економічного розвитку буржуазії тут узята як типова країна Анґлія, щодо політичного розвитку буржуазії — Франція. (Примітка Ф. Енґельса до анґлійського видання 1888 р.)
ㅤПід становою монархією в період мануфактури розуміється монархія з представництвом від станів (духовенство, дворянство, «третій стан» — буржуазія) в дорадчих орґанах при королівській владі. Ред.
---------
представницькій державі. Сучасна державна влада, це — тільки комітет, який управляє спільними справами всього класу буржуазії.
ㅤБуржуазія відіграла в історії надзвичайно революційну роль. ㅤㅤТам, де буржуазія досягла панування, вона зруйнувала всі феодальні, патріархальні, ідилічні відносини. Вона нещадно розірвала строкаті феодальні зв’язки, що прикріпляли людину до її «природних повелителів», і не залишила ніякого іншого зв’язку між людьми, крім голого інтересу, крім бездушної «сплати готівкою». Вона втопила в льодовій воді еґоістичного розрахунку священний порив побожної мрійливості, рицарського захоплення, міщанської сентиментальності. Вона перетворила особисту гідність у мінову вартість і на місце безлічі стверджених грамотами і здобутих свобод поставила одну безсовісну свободу торгівлі. Одним словом, експлуатацію, прикриту реліґійними і політичними ілюзіями, вона замінила відкритою, безсоромною, прямою, сухою експлуатацією.
ㅤБуржуазія позбавила ореолу святості всі роди діяльності, які вважалися досі почесними і на які досі дивилися з побожним трепетом. Вона перетворила лікаря, юриста, попа, поета, мужа науки в своїх платних найманих робітників.
ㅤБуржуазія зірвала з сімейних відносин їх зворушливосентиментальний покров і звела їх до чисто грошових відносин.
ㅤБуржуазія викрила, як властивий середньовіччю прояв грубої сили, що ним так захоплювалася реакція, знаходив собі відповідне доповнення в непробудному ледарстві. Тільки вона вперше показала, що може зробити людська діяльність. Вона створила чудеса, що далеко перевищують єґіпетські піраміди, римські водогони і ґотичні собори; вона провела походи, які далеко лишають позаду себе переселення народів1 і хрестові походи2. ㅤㅤㅤБуржуазія не може існувати, не революціонізуючи постійно знаряддя виробництва, отже й виробничі відносини, отже й усі суспільні відносини. Навпаки, незмінне збереження старого способу виробництва було першою умовою існування всіх попередніх промислових класів. Безперестанна революція виробництва, безперервне потрясіння всіх суспільних відносин, вічна непевність і рух відрізняють буржуазну епоху від усіх попередніх. Всі застиглі, заіржавілі відносини з їх світою з давніх-давен шанованих уявлень і поглядів руйнуються, всі новоутворені старіють ще до того, як встигнуть закостеніти. Все станове і застигле випарюється, все святе
---------------------------------------
ㅤ«Переселення народів» відбувалося в Европі в IV—VI століттях нашого літочислення. В цей час мали місце масові пересування різних народностей, що охопили й територію Римської імперії. Енґельс дає характеристику цієї революції в розд. VII і VIII своєї книги «Походження сім’ї, приватної власності і держави». Ред.
ㅤ Хрестові походи — великі воєнно-розбійницькі експедиції XI—ХІІІ віків на Близький Схід, що орґанізовувались під керівництвом римської церкви під приводом «визволення» святої землі (Палестини). В походах брали участь різні класи феодального суспільства, які шукали: феодали — нових маєтків, торговці — ринків, обезземелені селяни — землі. Хрестоносці були кінець-кінцем відтиснені з завойованих ними земель в Европу. Ред
---------------------------------------
оскверняється, і люди, нарешті, змушені подивитись тверезими очима на своє життьове становище, на свої взаємні відносини. ㅤㅤㅤПотреба в чимраз ширшому збуті для своїх продуктів жене буржуазію по всій земній кулі. Скрізь мусить вона загніздитися, скрізь оселитися, скрізь встановити зв’язки.
ㅤЕксплуатацією світового ринку буржуазія зробила виробництво і споживання всіх країн космополітичним. На превеликий жаль реакціонерів, вона вирвала спід ніг промисловості національний ґрунт. Прадавні національні галузі промисловості були знищені і знищуються день-у-день. Їх витісняють нові галузі промисловості, запровадження яких стає питанням життя для всіх цивілізованих націй, галузі промисловості, які переробляють уже не місцеву сировину, а сировину, що походить з найдальших країв, і фабрикати яких споживаються не тільки в самій даній країні, але разом з тим і в усіх частинах світу. Замість старих потреб, що задовольнялися місцевими виробами, з’являються нові, для задоволення яких потрібні продукти найвіддаленіших країн і кліматів. Замість старої місцевої і національної самодостатності й замкнутості з’являються всебічний зв’язок, всебічна залежність народів один від одного. І це має місце як у матеріальному виробництві, так і в інтелектуальному. Продукти розумової діяльності окремих народів стають спільним надбанням. Національна однобічність і обмеженість стають все більш і більш неможливими, і з багатьох національних і місцевих літератур утворюється одна світова література.
ㅤБуржуазія завдяки швидкому поліпшенню всіх знарядь виробництва, завдяки безмежно полегшеним засобам сполучення втягає в цивілізацію всі, навіть найбільш варварські, нації. Дешеві ціни її товарів являють собою ту важку артилерію, якою вона вщент руйнує всі китайські мури, якою вона примушує до капітуляції найупертішу ненависть варварів до чужоземців. Вона примушує всі нації засвоїти буржуазний спосіб виробництва, якщо вони не хочуть загинути; вона примушує їх заводити у себе самих так звану цивілізацію, тобто ставати буржуа. Одним словом, вона створює собі світ за своїм образом і подобою.
ㅤБуржуазія підкорила село пануванню міста. Вона створила величезні міста, вона в великій мірі збільшила число міського населення порівняно з сільським і таким чином вирвала значну частину населення з ідіотизму сільського життя. Подібно до того, як вона зробила село залежним від міста, вона зробила варварські й напівварварські країни залежними від цивілізованих, селянські народи — від буржуазних народів, Схід — від Заходу.
ㅤБуржуазія все більше й більше знищує роздроблення засобів виробництва, володіння й населення. Вона скупчила населення, централізувала засоби виробництва і зосередила власність у небагатьох руках. Необхідним наслідком цього була політична централізація. Незалежні, ледве зв’язані між собою провінції, з різними інтересами, законами, урядами й митами, були з’єднані в одну націю, один уряд, один закон, один національний класовий інтерес, один митний кордон.
ㅤМенше ніж за сто років свого класового панування буржуазія створила численніші і колосальніші продуктивні сили, ніж усі минулі покоління разом. Підкорення сил природи, запровадження машин, застосування хімії в промисловості й землеробстві, пароплавство, залізниці, електричні телеґрафи, перетворення цілих частин світу в продуктивні, пристосування річок для судноплавства, цілі ніби спід землі викликані маси населення, — яке з попередніх століть передчувало, що в надрах суспільної праці дрімали такі продуктивні сили?
ㅤМи бачили, однак, що засоби виробництва і зносин, на основі яких утворилася буржуазія, були створені в феодальному суспільстві. На певному ступені розвитку цих засобів виробництва і зносин ті умови, в яких відбувалися виробництво і обмін феодального суспільства, феодальна орґанізація землеробства й мануфактури, одним словом — феодальні майнові відносини, вже більше не відповідали розвиненим продуктивним силам. Вони гальмували виробництво, замість сприяти йому. Вони теж перетворилися в численні окови. Необхідно було розбити їх, і вони були розбиті.
ㅤЇх місце зайняла вільна конкуренція з відповідним їй суспільним і політичним ладом, з економічним і політичним пануванням буржуазного класу.
ㅤНа наших очах відбувається подібний рух. Буржуазні умови виробництва і зносин, буржуазні майнові відносини, сучасне буржуазне суспільство, що наче чарами створило такі потужні засоби виробництва й зносин, схоже на чарівника, який уже не може справитись з тими підземними силами, які він викликав своїми заклинаннями. Вже кілька десятиріч історія промисловості й торгівлі є лише історія збурення сучасних продуктивних сил проти сучасних виробничих відносин, проти майнових відносин, які є умовами існування буржуазії та її панування. Досить назвати торговельні кризи, які, періодично повертаючись, дедалі грізніше ставлять під запитання існування всього буржуазного суспільства. Під час торговельних криз реґулярно знищується велика частина не тільки виготовлених продуктів, але й створених уже продуктивних сил. Під час криз вибухає соціальна епідемія, яка всім попереднім епохам здавалася б безглуздям — епідемія перепродукції. Суспільство раптом опиняється відкинутим в одну мить назад у стан варварства, наче голод, загальна нищівна війна відрізали його від усіх засобів існування; промисловість, торгівля здаються знищеними, — і чому? Тому, що суспільство надто цивілізоване, у нього надто багато засобів існування, надто багато промисловості, надто багато торгівлі.

Продуктивні сили, які є в його розпорядженні, не служать більше розвиткові буржуазної цивілізації і буржуазних майнових відносин; навпаки, вони стали надто могутніми для цих відносин, вони ними гальмуються; і як тільки вони перемагають це гальмо, вони розладжують усе буржуазне суспільство, загрожують існуванню буржуазної власності. Буржуазні відносини стали занадто вузькими, щоб вмістити створене ними багатство. — Чим буржуазія перемагає кризи? З одного боку, вимушеним знищенням маси продуктивних сил; з другого боку, завоюванням нових ринків і ґрунтовнішою експлуатацією старих ринків. Отже чим? Тим, що вона готує всебічніші й могутніші кризи і зменшує засоби запобігання кризам.
ㅤТа зброя, якою буржуазія повалила феодалізм, спрямовується тепер проти самої буржуазії.
ㅤАле буржуазія не тільки викувала зброю, яка несе їй смерть; вона породила також і тих людей, які боротимуться цією зброєю — сучасних робітників, пролетарів.
ㅤВ тій самій мірі, в якій розвивається буржуазія, тобто капітал, — в тій самій мірі розвивається і пролетаріат, клас сучасних робітників, які тільки доти можуть існувати, поки знаходять роботу, а знаходять вони її лише доти, поки їх праця збільшує капітал. Ці робітники, які мусять продавати себе поштучно, є товар, як і всякий інший предмет торгівлі, а тому вони в однаковій мірі зазнають усіх мінливостей конкуренції, всіх коливань ринку.
ㅤВ наслідок поширення машин і поділу праці праця пролетарів втратила всякий самостійний характер, а тим самим і всяку принадність для робітника. Він стає простим придатком до машини, від якого вимагають тільки найпростіших, найодноманітніших, найлегших до вивчення операцій. Тому витрати, які спричиняє робітник, обмежуються майже тільки засобами існування, яких він потребує для свого утримання і для продовження свого роду. Але ціна всякого товару, отже й праці1 , дорівнює витратам його виробництва. Тому в тій самій мірі, в якій зростає неприємність праці, зменшується заробітна плата. Навіть більше: в тій самій мірі, в якій зростають застосування машин і поділ праці, — в тій самій мірі зростає і маса праці, чи то в наслідок збільшення робочих годин, чи в наслідок збільшення роботи, якої вимагають за даний час, прискореного ходу машин і т. д.
ㅤСучасна промисловість перетворила маленьку майстерню патріархального майстра у велику фабрику промислового капіталіста. Маси робітників, скупчені на фабриці, орґанізовуються посолдатському, їх ставлять, як рядових солдатів промислової армії, під нагляд цілої ієрархії унтерофіцерів та офіцерів. Вони раби не тільки
------------------------------------
ㅤЗгодом Маркс, коли він розробив свою теорію додаткової вартості, вніс поправку: замість «ціна праці» він став говорити «ціна робочої сили». Див. роз’яснення цього в передмові Енґельса до праці Маркса «Наймана праця і капітал». Ред.
------------------------------------
буржуазного класу, буржуазної держави, — їх щодня і щогодини поневолює машина, наглядач і передусім сам окремий буржуафабрикант. Ця деспотія тим дріб’язковіша, ненависніша, тим більше викликає озлоблення, чим одвертіше вона проголошує своєю кінцевою метою наживу.
ㅤЧим менше вмілості і сили вимагає ручна праця, тобто чим більше розвивається сучасна промисловість, тим більше праця чоловіків витісняється працею жінок і дітей. Відміни статі й віку не мають уже щодо робітничого класу ніякого суспільного значення. Існують тільки знаряддя праці, які, залежно від віку й статі, викликають різні витрати.
ㅤКоли експлуатація робітника фабрикантом закінчена настільки, що робітник одержує готівкою свою заробітну плату, тоді на нього накидаються інші частини буржуазії: домовласник, крамар, лихвар і т. д.
ㅤДотеперішні дрібні середні стани, дрібні промисловці, купці і рантьє1 , ремісники й селяни, — всі ці класи опускаються в лави пролетаріату, почасти тому, що їхній невеликий капітал недостатній для ведення великого промислового підприємства і не витримує конкуренції з більшими капіталістами, почасти тому, що їх вмілість знецінюється новими способами виробництва. Так рекрутується пролетаріат з усіх класів населення.
ㅤПролетаріат проходить різні ступені розвитку. Його боротьба проти буржуазії починається разом з його існуванням.
ㅤСпочатку борються окремі робітники, потім робітники однієї фабрики, потім робітники однієї галузі праці в одній місцевості проти окремого буржуа, який їх безпосередньо експлуатує. Вони спрямовують свої атаки не тільки проти буржуазних виробничих відносин; вони спрямовують їх і проти самих знарядь виробництва; вони знищують конкуруючі чужоземні товари, вони розбивають машини, вони підпалюють фабрики, вони намагаються шляхом боротьби знову повернути собі зникле становище середньовічного робітника.
ㅤНа цьому ступені робітники становлять розпорошену по всій країні і роздроблену конкуренцією масу. Згуртованість робітників у значніші маси ще не є наслідком їх власного об’єднання, а наслідком об’єднання буржуазії, яка для досягнення своїх власних політичних цілей мусить, і поки ще може, приводити в рух увесь пролетаріат. На цьому ступені пролетарі борються, отже, не проти своїх ворогів, а проти ворогів своїх ворогів — проти решток абсолютної монархії, проти землевласників, непромислових буржуа, дрібних буржуа. Таким
--------------------------------------
ㅤПід рантьє розуміється власник (в даному разі дрібний), що живе з доходу (процентів) від свого капіталу, затраченого ним на цінні папери, напр., на обліґації внутрішніх і зовнішніх державних позик або акції промислових підприємств. Ред.
--------------------------------------
чином увесь історичний рух зосереджується в руках буржуазії; кожна здобута при таких умовах перемога є перемогою буржуазії. ㅤАле з розвитком промисловості пролетаріат не тільки зростає в числі; він скупчується в більші маси, сила його зростає, і він більше відчуває її. Інтереси пролетаріату, його життьове становище дедалі більше вирівнюються в міру того, як машини все більше й більше стирають відмінності в умовах праці і майже повсюди збивають заробітну плату до однаково низького рівня. Ростуща конкуренція буржуа між собою і торговельні кризи, що виникають з цього, роблять заробітну плату робітників дедалі хиткішою; невпинне поліпшення машин, що розвивається дедалі швидше, робить усе життьове становище робітників дедалі більш непевним; колізії між окремим робітником і окремим буржуа дедалі більше набирають характеру колізій між двома класами. Робітники починають з того, що утворюють коаліції проти буржуа; вони об’єднуються для обстоювання своєї заробітної плати. Вони засновують навіть тривалі асоціації, щоб забезпечити себе харчем на випадок можливих заворушень. Місцями боротьба вибухає у повстання.
ㅤЧас від часу робітники перемагають, але перемога ця лише минуща. Дійсним результатом їх боротьби є не безпосередній успіх, а об’єднання робітників, яке дедалі більше поширюється. Йому сприяють ростущі засоби сполучення, які створюються великою промисловістю і які зв’язують між собою робітників різних місцевостей. Але цього тільки зв’язку і треба для того, щоб ці численні місцеві битви, скрізь однакового характеру, централізувати в національну, в класову боротьбу. А всяка класова боротьба є боротьба політична. І об’єднання, для якого городянам середньовіччя з їх путівцями потрібні були століття, сучасні пролетарі здійснюють завдяки залізницям протягом небагатьох років.
ㅤЦя організація пролетарів у клас і тим самим у політичну партію щохвилини знову руйнується конкуренцією між самими робітниками. Але вона постійно знову виникає, сильніша, міцніша, могутніша. Вона примушує визнати окремі інтереси робітників в законодавчому порядку, використовуючи розколи серед буржуазії. Так було з білем про десятигодинний робочий день в Анґлії. ㅤㅤㅤㅤКолізії в старому суспільстві взагалі в багатьох відношеннях сприяють процесові розвитку пролетаріату. Буржуазія перебуває в постійній боротьбі: спочатку проти аристократії, пізніше проти тих частин самої буржуазії, інтересам яких суперечить розвиток промисловості, і завжди проти буржуазії всіх чужих країн. В усіх цих битвах вона змушена апелювати до пролетаріату, вдаватися до нього по допомогу і таким чином втягати його в політичний рух. Отже, буржуазія сама передає пролетаріатові елементи своєї власної освіти, тобто зброю проти самої себе.
ㅤДалі, як ми бачили, розвиток промисловості скидає цілі верстви пануючого класу в лави пролетаріату або, принаймні, загрожує умовам їх життя. Вони теж передають пролетаріатові масу елементів освіти.
ㅤНарешті, в ті періоди, коли класова боротьба наближається до розв’язки, процес розкладу всередині пануючого класу, всередині всього старого суспільства набирає такого бурхливого, такого різкого характеру, що невелика частина пануючого класу зрікається його і пристає до революційного класу, до того класу, який несе в своїх руках майбутнє. Отже, так само як раніше частина дворянства переходила до буржуазії, — так тепер частина буржуазії переходить до пролетаріату, особливо частина буржуа-ідеолоґів, які піднеслися до теоретичного розуміння всього історичного руху.
ㅤЗ усіх класів, які нині протистоять буржуазії, один тільки пролетаріат є дійсно революційний клас. Всі інші класи занепадають і гинуть з розвитком великої промисловості, а пролетаріат є її власний продукт.
ㅤСередні стани — дрібний промисловець, дрібний купець, ремісник, селянин, — всі вони борються проти буржуазії, щоб урятувати від загибелі своє існування як середніх станів. Отже, вони не революційні, а консервативні. Навіть більше: вони реакційні, вони намагаються повернути назад колесо історії. Якщо вони й бувають революційними, то лиш остільки, оскільки має статися їх перехід у лави пролетаріату, оскільки вони боронять не свої теперішні, а свої майбутні інтереси, оскільки вони покидають свою власну точку зору, щоб стати на точку зору пролетаріату. ㅤㅤㅤЛюмпенпролетаріат1 , цей пасивний продукт гниття найнижчих верств старого суспільства, місцями втягається пролетарською революцією в рух, але за всім своїм життьовим становищем він з більшою охотою продаватиме себе для реакційних інтриґ. ㅤㅤㅤㅤㅤЖиттьові умови старого суспільства вже знищені в життьових умовах пролетаріату. Пролетар не має власності; його відносини до жінки й дітей вже не мають нічого спільного з буржуазними сімейними відносинам»; сучасна промислова праця, сучасне поневолення в ярмі капіталу, однакове як в Анґлії, так і у Франції, як в Америці, так і в Німеччині, стерло з нього всякий національний характер. Закони, мораль, реліґія — все це для нього не більше, як буржуазні передсуди, за кожним з яких ховаються певні буржуазні інтереси.
ㅤВсі попередні класи, що завойовували собі панування, намагалися забезпечити своє вже здобуте життьове становище, підпорядковуючи все суспільство умовам своєї наживи. Пролетарі можуть завоювати собі суспільні продуктивні сили, лише знищивши свій власний дотеперішній спосіб привласнення, а тим самим і весь дотеперішній
--------------------------------
ㅤБуквально — злиденний, босяцький пролетаріат. (Примітка ред. рос. вид. ІМЕЛ.)
--------------------------------

спосіб привласнення в цілому. У пролетарів нема нічого свого, що їм треба було б забезпечувати; вони повинні зруйнувати всі дотеперішні приватні забезпечення і приватні страхування.
ㅤВсі дотеперішні рухи були рухами меншостей або в інтересах меншостей. Пролетарський рух є самостійний рух величезної більшості в інтересах величезної більшості. Пролетаріат, найнижча верства теперішнього суспільства, не може піднестися, не може випрямитись без того, щоб не висадити в повітря всю надбудову з тих верств, що становлять офіціальне суспільство. ㅤㅤㅤКоли й не за змістом, то за формою боротьба пролетаріату проти буржуазії є насамперед боротьба національна. Пролетаріат кожної країни мусить, звичайно, насамперед покінчити з своєю власною буржуазією.
ㅤМалюючи найзагальніші фази розвитку пролетаріату, ми. простежили більш чи менш приховану громадянську війну всередині існуючого суспільства аж до того пункту, коли вона вибухає як відкрита революція, і пролетаріат шляхом насильного повалення буржуазії встановлює своє панування. Всі дотеперішні суспільства ґрунтувалися, як ми бачили, на протилежності гноблячих і гноблених класів. Але для того, щоб можна було гнобити якийсь клас, необхідно забезпечити йому умови, при яких він міг би, принаймні, порабському животіти. Кріпак у стані кріпацтва вибився в члени комуни, так само як дрібний міщанин під ярмом феодалістичного абсолютизму вибився в буржуа. А сучасний робітник, замість того щоб підноситися разом з проґресом промисловості, опускається все нижче і нижче умов існування свого власного класу. Робітник стає паупером, і пауперизм розвивається ще швидше, ніж населення й багатство. Звідси ясно видно, що буржуазія нездатна лишатися далі пануючим класом суспільства і накидати суспільству умови існування свого класу як регулюючий закон. Вона нездатна панувати, бо нездатна забезпечити своєму рабові існування навіть у межах його рабства, бо вона змушена дати йому опуститися до такого становища, коли мусить харчувати його, замість того щоб харчуватися його коштом. Суспільство не може вже більше жити під її владою, тобто її життя більше вже несполучне з суспільством. ㅤОсновною умовою існування й панування буржуазного класу є нагромадження багатства в руках приватних осіб, утворення й збільшення капіталу; умовою існування капіталу є наймана праця. Наймана праця ґрунтується виключно на конкуренції робітників між собою. Проґрес промисловості, мимовільним носієм якого, нездатним йому опиратись, є буржуазія, ставить на місце ізоляції робітників в наслідок конкуренції революційне об’єднання їх шляхом асоціації. Отже, з розвитком великої промисловості спід ніг буржуазії вибивається сама основа, на якій вона продукує і привласнює собі продукти. Вона продукує передусім своїх власних могильників, її загибель і перемога пролетаріату однаково неминучі.
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤПРОЛЕТАРІ І КОМУНІСТИ

В якому відношенні стоять комуністи до пролетарів взагалі? ㅤㅤКомуністи не є якась особлива партія, що протиставить себе іншим робітничим партіям.
ㅤУ них нема ніяких інтересів, окремих від інтересів усього пролетаріату.
ㅤВони не виставляють ніяких особливих принципів, за якими вони хотіли б надавати форми пролетарському рухові.
ㅤКомуністи відрізняються від усіх інших пролетарських партій лише тим, що, з одного боку, в боротьбі пролетарів різних націй вони виділяють і обстоюють спільні, незалежні від національності інтереси всього пролетаріату; з другого боку, тим, що на різних ступенях розвитку, які проходить боротьба між пролетаріатом і буржуазією, вони завжди є представниками інтересів руху в цілому.
ㅤОтже, на ділі комуністи є найрішучіша частина робітничих партій усіх країн, частина, яка завжди спонукає до дальшого руху вперед усі інші; в теоретичному відношенні вони мають перед рештою маси пролетаріату ту перевагу, що розуміють умови, хід і загальні результати пролетарського руху.
ㅤНайближча мета комуністів є та сама, що й усіх інших пролетарських партій: перетворення пролетаріату в клас, повалення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади1 .
ㅤТеоретичні положення комуністів аж ніяк не ґрунтуються на ідеях, на принципах, вигаданих або відкритих тим чи іншим обновителем світу.
ㅤВони є тільки загальним виразом фактичних відносин існуючої класової боротьби, історичного руху, що відбувається перед нашими очима. Знищення дотеперішніх майнових відносин не є чимось властивим виключно комунізмові. ㅤВсі майнові відносини зазнавали постійної історичної заміни, постійних історичних змін.
ㅤФранцузька революція, напр., знищила феодальну власність на користь буржуазної2.
ㅤТе, чим відзначається комунізм, є не знищення власності взагалі, а знищення буржуазної власності.
ㅤАле сучасна буржуазна приватна власність є останній і найдосконаліший вираз такого виробництва і привласнення
-------------------------
ㅤЯк розумів Маркс завоювання політичної влади — див. нижче «Маніфест Комуністичної партії». Ред.
ㅤМова йде про Велику Французьку революцію (1789—1794 рр.), що зруйнувала абсолютну монархію і панування дворян у Франції. Ред.
-------------------------
продуктів, яке ґрунтується на класових суперечностях, на експлуатації одних другими.
ㅤВ цьому розумінні комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності.
ㅤНам, комуністам, закидали, ніби ми хочемо знищити особисто надбану, своєю працею здобуту власність; ту власність, яка становить основу всякої особистої свободи, діяльності й самостійності.
ㅤСвоєю працею здобута, надбана, зароблена власність?
Чи говорите ви про дрібноміщанську, дрібноселянську власність, яка передувала власності буржуазній? Нам нема чого її знищувати, розвиток промисловості знищив її і щодня її знищує.
ㅤЧи, може, ви говорите про сучасну буржуазну приватну власність?
ㅤ Але хіба наймана праця, праця пролетаря, створює йому власність? Аж ніяк. Вона створює капітал, тобто ту власність, яка експлуатує найману працю, власність, яка може збільшуватись тільки при тій умові, що вона породжує нову найману працю, щоб знову її експлуатувати. Власність у її нинішній формі рухається в протилежності між капіталом і найманою працею. Розгляньмо обидві сторони цієї протилежності.
ㅤБути капіталістом — значить займати в виробництві не тільки чисто особисте, але й суспільне становище.
ㅤКапітал є колективний продукт і може бути приведений у рух тільки спільною діяльністю багатьох членів суспільства, — в кінцевому рахунку тільки спільною діяльністю всіх членів суспільства.
ㅤОтже, капітал є не особиста, а суспільна сила.
ㅤТому, якщо капітал буде перетворений у колективну, належну всім членам суспільства власність, то це не буде перетворенням особистої власності в суспільну. Зміниться лише суспільний характер власності. Вона втратить свій класовий характер.
ㅤПерейдімо до найманої праці.
ㅤПересічна ціна найманої праці є мінімум заробітної плати, тобто сума засобів існування, необхідних для того, щоб зберегти життя робітника як робітника. Отже, того, що найманий робітник привласнює собі своєю діяльністю, вистачає лише на те, щоб репродукувати його голе життя. Ми зовсім не хочемо знищити це особисте привласнення продуктів праці, яке служить для відтворення безпосереднього життя, привласнення, що не залишає ніякого чистого доходу, який міг би дати власть над чужою працею. Ми хочемо тільки знищити злиденний характер цього привласнення, при якому робітник живе лише для того, щоб збільшувати капітал, живе лиш остільки, оскільки цього вимагають інтереси пануючого класу.
ㅤВ буржуазному суспільстві жива праця є лише засіб для того, щоб збільшувати нагромаджену працю. В комуністичному суспільстві нагромаджена праця є лише засіб для того, щоб розширювати, збагачувати, полегшувати життьовий процес робітників.
ㅤОтже, в буржуазному суспільстві минуле панує над сучасним, а в комуністичному — сучасне над минулим. В буржуазному суспільстві капітал має самостійність і індивідуальність, тоді як трудящий індивід несамостійний і позбавлений індивідуальності.
ㅤІ знищення цих відносин буржуазія називає знищенням особистості й свободи! І вона має рацію. Справді, мова йде про знищення буржуазної особистості, самостійності й свободи.
ㅤПід свободою в межах теперішніх буржуазних виробничих відносин розуміють свободу торгівлі, свободу купівлі й продажу. ㅤㅤАле якщо зникає гендлярство, то зникає і вільне гендлярство. Фрази про вільне гендлярство, як і всі інші пишномовні фрази нашої буржуазії про свободу, взагалі мають якийсь сенс тільки у відношенні до невільного гендлярства, до поневоленого середньовічного городянина, а не у відношенні до комуністичного знищення гендлярства, буржуазних виробничих відносин і самої буржуазії.
ㅤВи обурюєтесь з того, що ми хочемо знищити приватну власність. Але у вашому сучасному суспільстві приватна власність знищена для дев’яти десятих його членів; вона існує якраз тому, що для дев’яти десятих вона не існує. Отже, ви закидаєте нам, що ми хочемо знищити таку власність, яка передбачає як необхідну умову відсутність власності у величезної більшості суспільства.
ㅤОдним словом, ви закидаєте нам, що ми хочемо знищити вашу власність. Дійсно, ми цього хочемо.
ㅤЗ того моменту, коли праця вже більше не може бути перетворена в капітал, гроші, земельну ренту1 , коротко кажучи — в суспільну силу, яка може бути монополізована, тобто з того моменту, коли особиста власність не може вже більше перетворюватись у буржуазну, — з цього моменту, заявляєте ви, особа скасована.
ㅤОтже, ви признаєтесь, що під особою ви розумієте не кого іншого, як буржуа, буржуазного власника. А ця особа справді повинна бути скасована.
ㅤКомунізм ні в кого не віднімає власті привласнювати собі суспільні продукти, він віднімає тільки власть поневолювати собі за допомогою цього привласнення чужу працю.
ㅤНам закидали, що із знищенням приватної власності припиниться, мовляв, всяка діяльність і вкорениться загальне ледарство.
ㅤВ такому разі буржуазне суспільство давно мусило б загинути від ледарства; бо ті, що в ньому працюють, нічого не набувають, а ті, що в ньому набувають, не працюють.
ㅤВсі ці побоювання зводяться до тавтолоґії, що немає вже найманої праці, раз уже немає капіталу. Всі закиди, які спрямовуються проти комуністичного способу привласнення і способу виробництва матеріальних продуктів,
---------------------------------------------------------
ㅤТа частина створюваної працею робітників додаткової вартості, отже й доходів експлуататорів, яка у вигляді орендної плати або у вигляді додаткового доходу йде власникові землі. Ред.
---------------------------------------------------------
поширюються так само на привласнення й вироблення продуктів розумової праці. Подібно до того, як припинення класової власності є для буржуа припиненням самого виробництва, так і припинення класової освіти він ототожнює з припиненням освіти взагалі.
ㅤТа освіта, про втрату якої він жаліє, є для величезної більшості перетворенням у машину.
ㅤАле не сперечайтеся з нами, оцінюючи знищення буржуазної власності з точки зору ваших буржуазних уявлень про свободу, освіту, право і т. д. Ваші ідеї самі є продукт буржуазних виробничих і майнових відносин, так само як ваше право є лише підвищена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначений матеріальними умовами життя вашого класу.
ㅤНебезстороннє уявлення, завдяки якому ви перетворюєте ваші виробничі і майнові відносини з відносин історичних, в ході розвитку виробництва минаючих, у вічні закони природи й розуму, — це уявлення ви поділяєте з усіма загиблими панівними класами. Те, що ви розумієте, коли мова йде про античну1 власність, те, що ви розумієте, коли мова йде про феодальну власність, ви не можете вже зрозуміти, коли мова йде про власність буржуазну.
ㅤСкасування сім’ї! Навіть крайні радикали обурюються проти цього ганебного наміру комуністів.
ㅤНа чому основана сучасна, буржуазна сім’я? На капіталі, на приватній наживі. В цілком розвиненому вигляді вона існує тільки для буржуазії; але вона знаходить своє доповнення у вимушеній безсімейності пролетарів і в публічній проституції.
ㅤБуржуазна сім’я природно відпадає разом з відпадінням цього її доповнення; і те, і друге зникає разом із зникненням капіталу.
ㅤВи закидаєте нам, що ми хочемо знищити експлуатацію дітей їх батьками? В цьому злочині ми признаємось.
ㅤАле ми знищуємо, кажете ви, найніжніші відносини, ставлячи на місце домашнього виховання суспільне.
ㅤА хіба й ваше виховання не визначається суспільством? Хіба воно не визначається суспільними відносинами, в яких ви виховуєте, не визначається безпосереднім чи посереднім втручанням суспільства через школу і т. д.? Комуністи не вигадують впливу суспільства на виховання; вони тільки міняють його характер, вони виривають виховання спід впливу пануючого класу.
ㅤБуржуазні балачки про сім’ю і виховання, про ніжні відносини між батьками й дітьми стають тим огиднішими, чим більше в наслідок великої промисловості розриваються для пролетарів усі сімейні зв’язки і діти перетворюються в прості предмети торгівлі і в знаряддя праці.
-----------------------------
Власність стародавнього рабовласницького світу (Ґреція, Рим), основана на експлуатації рабської праці. Ред.
-----------------------------
ㅤАле ви, комуністи, хочете запровадити спільність жінок, — кричить нам хором уся буржуазія.
ㅤБуржуа дивиться на свою дружину як на просте знаряддя виробництва.
ㅤВін чує, що знаряддя виробництва мають використовуватися спільно, і, звичайно, не може собі уявити нічого іншого, як те, що ця сама доля — бути спільними — спіткає і жінок. Він і не підозріває, що мова йде саме про те, щоб скасувати становище жінок як простих знарядь виробництва.
ㅤЗрештою, немає нічого смішнішого, як високоморальний жах наших буржуа з приводу нібито офіціальної спільності жінок у комуністів. Комуністам нема чого заводити спільність жінок, вона майже завжди існувала.
ㅤНаші буржуа, не задовольняючись тим, що мають у своєму розпорядженні жінок і дочок своїх робітників, не кажучи вже про офіціальну проституцію, знаходять головну втіху в тому, щоб спокушати своїх шлюбних жінок один у одного.
ㅤБуржуазний шлюб є в дійсності спільність шлюбних жінок. Комуністам можна було б закинути хіба тільки те, що вони хочуть запровадити замість лицемірно прихованої офіціальну, відкриту спільність жінок. Зрештою, само собою зрозуміло, що із знищенням теперішніх виробничих відносин зникне також і спільність жінок, що випливає з них, тобто офіціальна і неофіціальна проституція.
ㅤДалі комуністам закидають, ніби вони хочуть скасувати батьківщину, національність.
ㅤРобітники не мають батьківщини. В них не можна відняти того, чого в них немає. Тому що пролетаріат насамперед мусить завоювати собі політичне панування, підвищитися до становища національного класу, сам сконституюватись як нація, він сам поки ще національний, хоч і зовсім не в буржуазному розумінні. ㅤㅤㅤㅤНаціональна відособленість і протилежності народів зникають все більше й більше вже з розвитком буржуазії, свободою торгівлі, світовим ринком, одноманітністю промислового виробництва і відповідних до нього життьових умов.
ㅤПанування пролетаріату ще більше прискорить їх зникнення. Об’єднана діяльність, принаймні цивілізованих країн, є одна з перших умов його визволення.
ㅤВ тій мірі, в якій буде знищена експлуатація одного індивіда другим, буде знищена і експлуатація однієї нації другою.
ㅤРазом із протилежністю класів всередині нації відпаде і вороже ставлення націй одної до одної.
ㅤОбвинувачення проти комунізму, які висуваються з реліґійних, філософських і взагалі ідеолоґічних точок зору, не заслуговують докладного розгляду.
ㅤЧи потрібна глибока прозірливість, щоб зрозуміти, що разом із життьовими умовами людей, з їх суспільними відносинами, з їх
суспільним буттям змінюються також і їх уявлення, погляди й поняття, одним словом — і їх свідомість?
ㅤЩо ж інше доводить історія ідей, як не те, що розумове виробництво перетворюється разом з матеріальним? Пануючими ідеями будьякого часу завжди були тільки ідеї пануючого класу.
ㅤГоворять про ідеї, які революціонізують все суспільство; цим висловлюють лише той факт, що всередині старого суспільства утворились елементи нового, що рука в руку з розкладом старих життьових умов іде й розклад старих ідей. Коли стародавній світ ішов до загибелі, стародавні реліґії були переможені христіанською реліґією.
ㅤКоли христіанські ідеї в XVIII столітті були переможені просвітними ідеями, феодальне суспільство вело свою смертельну боротьбу з революційною тоді буржуазією. Ідеї свободи совісті й реліґії виражали лише панування вільної конкуренції в сфері совісті. ㅤ«Але», скажуть нам, «реліґійні, моральні, філософські, політичні, правові ідеї і т. д. звичайно, змінювалися в ході історичного розвитку. Реліґія, мораль, філософія, політика, право завжди зберігались у цій зміні.
ㅤДо того ж, існують вічні істини, як от свобода, справедливість і т. д., спільні всім становищам суспільства. А комунізм скасовує вічні істини, він скасовує реліґію, мораль, замість того щоб оновити їх; отже, він суперечить усьому попередньому історичному розвитку».
ㅤДо чого зводиться це обвинувачення? Історія всього дотеперішнього суспільства рухалася в класових протилежностях, які в різні епохи по-різному складалися.
ㅤАле хоч би яких вони набирали форм, експлуатація однієї частини суспільства другою є факт, спільний усім минулим століттям. Тим то недивно, що суспільна свідомість усіх століть, не зважаючи на всю різноманітність і відмінність, рухається в певних спільних формах, у формах свідомості, які цілком зникнуть лише з цілковитим зникненням протилежності класів.
ㅤКомуністична революція є найрадикальніший розрив з успадкованими від минулого майновими відносинами; недивно, що в ході її розвитку відбувається найрадикальніший розрив з успадкованими від минулого ідеями.
ㅤОблишмо, однак, закиди буржуазії проти комунізму.
ㅤМи вже бачили вище, що першим кроком у робітничій революції є перетворення1 пролетаріату у пануючий клас, завоювання демократії
ㅤПролетаріат використає своє політичне панування для того, щоб крок за кроком вирвати у буржуазії весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках держави, тобто орґанізованого в пануючий клас пролетаріату, і якомога швидше збільшити масу продуктивних сил.
ㅤЦе може, звичайно, статися спочатку лише за допомогою деспотичних втручань у право власності і в буржуазні виробничі відносини, тобто за допомогою заходів, які економічно здаються недостатніми і неспроможними, але які в ході руху переростають самих себе і є неминучі як засіб для перевороту в усьому способі виробництва.
ㅤЦі заходи, звичайно, будуть в різних країнах різні. ㅤ
ㅤПроте, в найбільш передових країнах можна буде майже повсюди вжити таких заходів1 :
ㅤ1) Експропріація земельної власності і повернення земельної ренти на державні видатки.
ㅤ2) Високий проґресивний податок.
ㅤ3) Скасування права спадкування.
ㅤ4) Конфіскація власності всіх еміґрантів і бунтівників.
ㅤ5) Централізація кредиту в руках держави за допомогою національного банку з державним капіталом і виключною монополією.
ㅤ6) Централізація всього транспорту в руках держави.
ㅤ 7) Збільшення числа державних фабрик, знарядь виробництва, перетворення земель в орні і поліпшення їх якості за загальним планом.
ㅤ8) Однакова обов’язковість праці для всіх, утворення промислових армій, особливо для землеробства.
ㅤ9) З’єднання землеробства з промисловістю, сприяння поступінному усуненню протилежності між містом і селом.
ㅤ10) Громадське і безплатне виховання всіх дітей. Усунення фабричної праці дітей в її нинішній формі. З’єднання виховання з матеріальним виробництвом і т. д. і т. д.
ㅤКоли в ході розвитку зникнуть класові відміни і все виробництво зосередиться в руках асоційованих індивідів, тоді суспільна влада втратить свій політичний характер. Політична влада у власному розумінні слова є орґанізована сила одного класу для придушення
----------------------------------------------------------------------------------«диктатура пролетаріату». В брошурі «18 Брюмера Луі Бонапарта» Маркс говорить про те, що пролетаріат не може просто оволодіти машиною буржуазної держави, а повинен «розбити», «зламати» її. Далі, на основі досвіду Паризької Комуни (див. брошуру «Громадянська війна у Франції в 1871 р.») Маркс дає характеристику того державного апарату (держави типу Комуни), яким пролетаріат при своїй диктатурі замінить зруйнований ним гнобительський апарат буржуазної держави (див. про це Лєнін — «Держава і революція», Твори, т.XXI). Ред. 1 3 приводу цих вимог, що були виставлені також і в «Принципах комунізму» Енґельса, товариш Сталін на ХV партконференції в 1926 р.,. зіставивши їх з досягненнями нашої революції, вказав, що «дев’ять десятих цієї програми вже здійснено нашою революцією» (див. «Про опозицію». ГИЗ, 1928 р., стор.378). Ред.
----------------------------------------------------------------------------------
другого. Якщо пролетаріат у боротьбі проти буржуазії неодмінно об’єднується в клас, якщо шляхом революції він перетворює себе в пануючий клас і як пануючий клас насильно знищує старі виробничі відносини, то разом з цими виробничими відносинами він знищує умови існування класової протилежності, класи взагалі, а тим самим і своє власне панування як класу.
ㅤМісце старого буржуазного суспільства з його класами та класовими протилежностями займає асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх

III СОЦІАЛІСТИЧНА І КОМУНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА


1. РЕАКЦІЙНИЙ СОЦІАЛІЗМ


А) ФЕОДАЛЬНИЙ СОЦІАЛІЗМ

ㅤФранцузька і анґлійська аристократія за своїм історичним cтановищем була покликана до того, щоб писати памфлети проти сучасного буржуазного суспільства. У французькій Липневій революції 1830 року, в анґлійському рухові за парламентську реформу ненависний вискочка ще раз завдав їй, поразки2. Про серйозну політичну боротьбу не могло більше бути й мови. Їй лишилася тільки літературна боротьба. Але й у сфері літератури стали вже неможливими старі фрази часів реставрації3. Щоб збудити симпатію, аристократія мусила вдавати, що вона вже не дбає про свої інтереси і формулює свій акт обвинувачення проти буржуазії тільки в інтересах експлуатованого робітничого класу. Таким чином, вона брала реванш тим, що могла співати пасквільних пісень проти свого нового владаря і шептати йому на вухо більш-менш зловісні пророкування.
ㅤТаким чином виник феодальний соціалізм — напівскарга, напівпасквіль, напіввідгук минулого, напівзагроза майбутнього, який часом влучав буржуазії в саме серце своїм їдким, дотепно-нищівним присудом, але який завжди справляв комічне враження своєю цілковитою неспроможністю зрозуміти хід сучасної історії. ㅤАристократія розмахувала жебрацькою торбою пролетаріату, мов прапором, щоб зібрати коло себе народ. Але щоразу, коли народ ішов слідом за нею, він помічав у неї на заду старі феодальні герби і розбігався з гучним і непочтивим реготом.
ㅤНайкраще розигрувала цю комедію частина французьких легітимістів4 і «Молода Анґлія»
----------------------------------------------------
ㅤВ цьому розділі «Комуністичного маніфесту» дано критику соціалістичних течій, які існували в 1847 р. і більшість яких на ділі приховувала за собою інтереси або прямо ворожих пролетаріатові класів (напр., поміщиків — феодальний соціалізм, капіталістів — буржуазний соціалізм), або розореного дрібного селянства і міської дрібної буржуазії (дрібнобуржуазний соціалізм). Відповідну характеристику «соціалістичних» течій і партій сучасної епохи імперіалізму дає програма Комуністичного Інтернаціоналу, прийнята його VI конґресом. Ред.
ㅤЛипнева революція у Франції скинула владу великих землевласників-аристократів (з Карлом X Бурбоном на чолі) і передала владу в руки великої фінансової буржуазії (липнева монархія на чолі з Луї-Філіппом Орлеаном). В Анґлії реформа виборчого права в парламент в 1832 р. означала перехід влади в руки великої і середньої торговельно-промислової буржуазії. Ред.
ㅤМається на увазі не анґлійська реставрація 1660—1689 рр., а французька реставрація 1814— 1830 рр. (Примітка Енґельса до анґлійського видання «Комуністичного маніфесту» 1888 року.) 4
ㅤЛеґітимісти (прихильники «законної» монархії Бурбонів) були партією дворян-землевласників. Видатними представниками тієї політики, про яку тут говориться, були Ламенне й Монталамбер. Ред. 5
ㅤ«Молода Анґлія» — частина анґлійської консервативної партії, що виступила приблизно в 1842 р. Видатними представниками «Молодої Анґлії» були Дізраелі, Томас Карлейль та інші. Ред.
----------------------------------
ㅤЯкщо феодали доводять, що їх спосіб експлуатації був іншого роду, ніж буржуазна експлуатація, то вони забувають тільки, що вони експлуатували при зовсім інших і тепер уже пережитих обставинах і умовах. Якщо вони вказують, що за їх панування не існувало сучасного пролетаріату, то вони забувають тільки, що саме сучасна буржуазія була необхідним паростком їх суспільного ладу.
ㅤЗрештою, вони так мало приховують реакційний характер своєї критики, що їх головне обвинувачення проти буржуазії полягає саме в тому, що за її режиму розвинувся такий клас, який висадить у повітря весь старий суспільний лад.
ㅤВони ще більше закидають буржуазії те, що вона породжує революційний пролетаріат, ніж те, що вона породжує пролетаріат взагалі.
ㅤТому в політичній практиці вони беруть участь в усіх насильних заходах проти робітничого класу, а в буденному житті, всупереч усім своїм пишномовним балачкам, займаються тим, що підбирають золоті яблука1 і по-шахрайському вимінюють вірність, любов, честь на овечу вовну, буряки та горілку2.
ㅤПодібно до того, як піп завжди йшов рука в руку з феодалом, так і попівський соціалізм ішов з феодальним.
ㅤНема нічого легшого, як надати христіанському аскетизмові соціалістичного відтінку. Хіба христіанство не ратувало також проти приватної власності, проти шлюбу, проти держави? Хіба воно не проповідувало замість цього добродійність і жебрацтво, безшлюбність і умертвіння плоті, монастирське життя і церкву? Христіанський соціалізм, це — тільки свята вода, якою піп окропляє злобу аристократа.

Б) ДРІБНОБУРЖУАЗНИЙ СОЦІАЛІЗМ


ㅤФеодальна аристократія, це — не єдиний повалений буржуазією клас, життьові умови якого в сучасному буржуазному суспільстві гіршали й відмирали. Середньовічне дрібне міщанство і дрібне селянство були попередниками сучасної буржуазії. В менш розвинених у промисловому й комерційному відношенні країнах цей клас ще продовжує животіти поруч з буржуазією, що розвивається.

ㅤВ тих країнах, де розвинулась сучасна цивілізація, утворилася нова дрібна буржуазія, яка хитається між пролетаріатом і буржуазією і завжди утворюється знову як доповнююча частина буржуазного суспільства, а конкуренція постійно скидає її членів в лави пролетаріату, і вони навіть бачать наближення того моменту, коли разом з розвитком великої промисловості вони цілком зникнуть як самостійна частина сучасного суспільства і будуть замінені в торгівлі, в мануфактурі, в землеробстві наглядачами і слугами.

ㅤВ таких країнах, як Франція, де селянство становить далеко більше половини населення, було природно, що письменники, які виступали за пролетаріат проти буржуазії, у своїй критиці буржуазного режиму користувалися дрібнобуржуазною і дрібноселянською міркою і захищали робітників з точки зору дрібної буржуазії. Так утворився дрібнобуржуазний соціалізм. Сісмонді є главою цієї літератури не тільки для Франції, але й для Анґлії.

ㅤЦей соціалізм надзвичайно дотепно викривав суперечності в сучасних виробничих відносинах. Він викривав лицемірні прикраси економістів. Він незаперечно довів руйнуючий вплив машин і поділу праці, концентрацію капіталів і землеволодіння, перепродукцію, кризи, неминучу загибель дрібних буржуа і селян, злидні пролетаріату, анархію виробництва, кричущі нерівномірності в розподілі багатства, нищівну промислову війну між націями, розклад старих звичаїв, старих сімейних відносин, старих національностей.

ㅤАле за своїм позитивним змістом цей соціалізм хоче або відновити старі засоби виробництва і зносин, а разом з ними і старі майнові відносини і старе суспільство, абож він хоче сучасні засоби виробництва і зносин насильно втиснути знову в рамки старих майнових відносин, які ними були вже зруйновані, мусили бути зруйновані. В обох випадках він одночасно і реакційний, і утопічний.

ㅤЦеховий лад у мануфактурі і патріархальне сільське господарство — ось його останнє слово.

ㅤУ своєму дальшому розвитку цей напрям закінчився жалюгідним прохмелінням.

В) НІМЕЦЬКИЙ АБО «ІСТИННИЙ» СОЦІАЛІЗМ


ㅤСоціалістична і комуністична література Франції, яка виникла під гнітом пануючої буржуазії і є літературним виразом боротьби проти цього панування, була перенесена в Німеччину в такий час, коли буржуазія там якраз тільки що почала свою боротьбу проти феодального абсолютизму.

ㅤНімецькі філософи, напівфілософи і белетристи жадібно вхопилися за цю літературу і забули тільки, що з перенесенням цих творів з Франції в Німеччину не були одночасно перенесені туди французькі умови життя. В німецьких умовах французька література втратила всяке безпосереднє практичне значення і набрала чисто літературного вигляду. Вона мусила здаватися розумуванням на

----------------------------

Про німецьких «істинних» соціалістів див. також статтю Енґельса «До історії Союзу Комуністів». Ред.

----------------------------

дозвіллі про істинне суспільство, про здійснення людської сутності. Таким чином, вимоги першої французької революції мали для німецьких філософів XVIII століття сенс лише як вимоги «практичного розуму» взагалі, а виявлення волі революційної французької буржуазії в їх очах мали значення законів чистої волі, волі, якою вона мусить бути, істинно людської волі.
ㅤВся робота німецьких літераторів полягала виключно в тому, щоб погодити нові французькі ідеї з своєю старою філософською совістю, або, скорше, в тому, щоб засвоїти з своєї філософської точки зору французькі ідеї.
ㅤЦе засвоєння відбулося таким самим способом, яким взагалі засвоюють чужу мову — шляхом перекладу.
ㅤВідомо, що на рукописах, на яких були записані класичні твори стародавніх часів язичества, монахи писали безглузді життєписи католицьких святих. Німецькі літератори вчинили з нечестивою французькою літературою навпаки. Під французький ориґінал вони підсовували свою філософську нісенітницю. Наприклад, замість французької критики грошових відносин вони писали: «відчуження людської сутності», замість французької критики буржуазної держави вони писали: «зняття панування катеґорії абстрактно-загального» і т. д.
ㅤТаку підміну розвитку думок французів цим своїм філософським фразерством вони охрестили «філософією дії», «істинним соціалізмом», «німецькою наукою соціалізму», «філософським обґрунтуванням соціалізму» і т. д.
ㅤФранцузька соціалістично-комуністична література була таким чином зовсім вихолощена. І тому що в руках німця вона перестала виражати боротьбу одного класу проти другого, то німець був певен, що він подолав «французьку однобічність», що він обстоює замість істинних потреб — потребу в істині, а замість інтересів пролетаріату — інтереси людської сутності, людини взагалі, людини, що не належить ні до якого класу і взагалі існує не в дійсності, а в небесних туманностях філософської фантазії.
ㅤЦей німецький соціалізм, який ставився до своїх незграбних шкільних вправ так серйозно і врочисто і так гучно сурмив про них, помалу втратив, однак, свою педантичну невинність.
ㅤБоротьба німецької, особливо пруської, буржуазії проти феодалів і абсолютного королівства, — одним словом, ліберальний рух, — ставала серйознішою.
ㅤ«Істинному соціалізмові» випала, таким чином, бажана нагода протипоставити політичному рухові соціалістичні вимоги, сипати традиційні анафеми проти лібералізму, проти представницької держави, проти буржуазної конкуренції, буржуазної свободи преси, буржуазного права, буржуазної свободи й рівності і проповідувати народній масі, що в цьому буржуазному рухові вона нічого не може виграти, а навпаки, може все втратити. Німецький соціалізм вчасно забув, що французька критика, безглуздим відгуком якої він був, передбачала собою сучасне буржуазне суспільство з відповідними матеріальними умовами життя і відповідною політичною конституцією, якраз усі ті передумови, про завоювання яких тільки ще йшла мова в Німеччині.
ㅤНімецьким абсолютним урядам з їхньою світою попів, шкільних учителів, поміщиків і бюрократів він служив бажаним страховищем проти буржуазії, яка загрозливо йшла вгору.
ㅤВін становив солоденьке доповнення до жорстоких розправ за допомогою батога і рушничних куль, якими ці самі уряди придушували повстання німецьких робітників.
ㅤЯкщо «істинний соціалізм», таким чином, ставав зброєю в руках урядів проти німецької буржуазії, то він також і безпосередньо представляв реакційні інтереси, інтереси німецького міщанства. В Німеччині справжню суспільну основу існуючого порядку речей становить дрібне міщанство, яке успадковане від XVI століття і відтоді постійно знову виникає в тій чи іншій формі.
ㅤЗбереження його, це — збереження існуючого в Німеччині порядку речей. Від промислового і політичного панування буржуазії воно з страхом жде своєї вірної загибелі, з одного боку, в наслідок концентрації капіталу, з другого боку, в наслідок появи революційного пролетаріату. Йому здавалося, що «істинний соціалізм» одним пострілом убиває двох зайців. Він ширився як епідемія.
ㅤВиткане з спекулятивного павутиння, вишите вигадливими квітами красномовства, пройняте слізьми хворобливого розчулення, — це фантастичне покривало, яким німецькі соціалісти прикривали кілька своїх кістлявих «вічних істин», тільки збільшувало збут їхнього товару серед цієї публіки.
ㅤЗ свого боку, німецький соціалізм дедалі більше розумів своє покликання — бути пишномовним представником цього міщанства.
ㅤВін проголосив німецьку націю нормальною нацією і німецького міщанина нормальною людиною. Кожній його підлоті він надавав захованого, вищого, соціалістичного сенсу, який перетворював її в її протилежність. Послідовний до кінця, він прямо виступив проти «груборуйнівного» напряму комунізму і оповістив, що в своїй величній безсторонності він стоїть вище всякої класової боротьби. За дуже небагатьма винятками все, що циркулює в Німеччині з ніби соціалістичних і комуністичних творів, належить до цієї брудної, знесилюючої літератури.

2. КОНСЕРВАТИВНИЙ АБО БУРЖУАЗНИЙ СОЦІАЛІЗМ


ㅤЧастина буржуазії бажає вилікувати соціальні лиха для того, щоб забезпечити існування буржуазного суспільства.

ㅤСюди належать економісти, філантропи, гуманісти, особи, що бажають поліпшити становище трудящих класів, орґанізатори благодійності, захисники тварин, засновники спілок тверезості, закуткові реформатори найрізноманітніших видів. І цей буржуазний соціалізм опрацьовувався навіть у цілі системи.

ㅤЯк приклад наведемо «Philosophie de la misère» [«Філософію злиднів»] Прудона.

ㅤСоціалістичні буржуа хочуть умов існування сучасного суспільства без боротьби і небезпек, що неминуче з них випливають. Вони хочуть сучасного суспільства, але без тих елементів, що його революціонізують і розкладають. Вони хочуть буржуазії без пролетаріату. Буржуазія, звичайно, уявляє собі той світ, в якому вона панує, як найкращий світ. Буржуазний соціалізм опрацьовує це втішне уявлення в більш-менш цільну систему. Закликаючи пролетаріат здійснити його систему і ввійти в новий Ієрусалім, він по суті вимагає тільки, щоб пролетаріат лишався в теперішньому суспільстві, але відкинув свої сповнені ненависті уявлення про нього.

ㅤДруга, менш систематична, зате більш практична форма цього соціалізму намагалася викликати в робітничого класу неґативне ставлення до всякого революційного руху, доводячи, що йому може бути корисною не та чи інша політична зміна, а тільки зміна матеріальних умов життя, економічних відносин. Але під зміною матеріальних умов життя цей соціалізм розуміє аж ніяк не знищення буржуазних виробничих відносин, яке можна здійснити тільки революційним шляхом, а адміністративні поліпшення, які відбуваються на ґрунті цих виробничих відносин, які, отже, нічого не міняють у відносинах капіталу і найманої праці, в кращому ж разі — зменшують для буржуазії витрати її панування і спрощують її державне господарство.

ㅤСвого відповідного виразу буржуазний соціалізм досягає лише тоді, коли він стає простим ораторським зворотом.

ㅤВільна торгівля! — в інтересах робітничого класу; охоронні мита! — в інтересах робітничого класу; в’язниці з одиночними камерами! — в інтересах робітничого класу; — ось останнє, єдине щире слово буржуазного соціалізму.

ㅤСоціалізм буржуазії полягає якраз у твердженні, що буржуа є буржуа — в інтересах робітничого класу.

3. КРИТИЧНО-УТОПІЧНИЙ СОЦІАЛІЗМ І КОМУНІЗМ

ㅤ
ㅤМи не говоримо тут про ту літературу, яка в усіх великих сучасних революціях висловлювала вимоги пролетаріату (твори Бабефа і т. д.).
ㅤПерші спроби пролетаріату здійснити безпосередньо свої власні класові інтереси під час загального заворушення, в період повалення феодального суспільства, необхідно зазнавали краху в наслідок нерозвиненого стану самого пролетаріату, як і в наслідок недостачі матеріальних умов його визволення, які є якраз лише продуктом буржуазної епохи. Революційна література, яка супроводила ці перші рухи пролетаріату, своїм змістом неминуче реакційна. Вона проповідує загальний аскетизм і грубу зрівняльність.
ㅤВласне соціалістичні і комуністичні системи, системи Сен-Сімона, Фур’є, Оуена і т. д., виникають у перший, нерозвинений період боротьби між пролетаріатом і буржуазією, який ми змалювали вище (див. «Буржуазія і пролетаріат»).
ㅤВинахідники цих систем, правда, бачать протилежність класів, так само як і діяння руйнівних елементів у самому пануючому суспільстві. Але вони не бачать на стороні пролетаріату ніякої історичної самодіяльності, ніякого властивого йому політичного руху.
ㅤТому що розвиток класового антаґонізму йде рука в руку з розвитком промисловості, то вони так само не знаходять ще матеріальних умов для визволення пролетаріату і шукають якоїсь соціальної науки, соціальних законів для того, щоб створити ці умови.
ㅤНа місце суспільної діяльності повинна стати їх особиста винахідницька діяльність, на місце історичних умов визволення — фантастичні умови, на місце орґанізації пролетаріату в клас, яка відбувається поступінно — орґанізація суспільства відповідно до їх власного винаходу. Прийдешня світова історія зводиться для них до пропаґанди і практичного здійснення їх суспільних планів. ㅤㅤㅤПравда, вони усвідомлюють, що в своїх планах вони боронять головним чином інтереси робітничого класу, як класу найбільш страждаючого. Тільки з цієї точки зору найбільш страждаючого класу і існує для них пролетаріат.
ㅤАле нерозвинена форма класової боротьби, а також їх власне становище в житті приводить до того, що вони вважають, ніби вони стоять далеко вище цього класового антаґонізму. Вони хочуть поліпшити життьове становище всіх членів суспільства, навіть поставлених у найкращі умови. Тому вони постійно апелюють до всього суспільства, без відрізнень навіть переважно до пануючого класу. Треба тільки, мовляв, зрозуміти їх систему, щоб визнати її за найкращий з можливих планів найкращого з можливих суспільств.
ㅤТому вони відкидають усяку політичну, особливо всяку революційну діяльність, вони хочуть досягти своєї мети мирним шляхом і намагаються дрібними і, звичайно, невдалими експериментами, силою прикладу прокласти шлях новій суспільній євангелії.
ㅤЦе фантастичне зображення майбутнього суспільства виникає в такий час, коли пролетаріат ще дуже нерозвинений, отже, коли він сам ще фантастично уявляє собі своє власне становище, — виникає
з першого, повного передчуттів, пориву пролетаріату до загального перетворення суспільства.
ㅤАле в цих соціалістичних і комуністичних працях містяться також і критичні елементи. Ці праці нападають на всі основи існуючого суспільства. Тому вони дали надзвичайно цінний матеріал для просвічення робітників. Їх позитивні положення про майбутнє суспільство, наприклад, знищення протилежності між містом і селом, сім’ї, приватної власності, найманої праці, проголошення суспільної гармонії, перетворення держави в просте управління виробництвом — всі ці їх положення виражають лише усунення класового антаґонізму, який саме тільки починає розвиватися і який вони знають тільки в його ще первинній, безформній невизначеності. Тому й самі ці положення мають ще чисто утопічний сенс.
ㅤЗначення критично-утопічного соціалізму і комунізму стоїть у зворотному відношенні до історичного розвитку. В тій самій мірі, в якій розвивається і набуває визначеної форми класова боротьба, втрачає всяку практичну цінність, всяке теоретичне виправдання це фантастичне прагнення піднестися над нею, це фантастичне ратування проти неї. Тому, якщо засновники цих систем і були в багатьох відношеннях революційними, то їх учні утворюють завжди реакційні секти. Вони міцно тримаються старих поглядів своїх учителів, не зважаючи на дальший історичний розвиток пролетаріату. Тому вони послідовно намагаються знову притупити класову боротьбу і примирити суперечності. Вони все ще мріють про спробу здійснення своїх суспільних утопій, про утворення окремих фаланстерів, про засновування комуністичних колоній всередині своєї країни (homecolonies), про орґанізацію маленької Ікарії — кишенькового видання Нового Ієрусаліма; і для збудування всіх цих повітряних замків вони змушені апелювати до філантропії буржуазних сердець і грошових мішків. Вони ступнево опускаються в катеґорію зображених вище реакційних або консервативних соціалістів і відрізняються від них тільки систематичнішим педантизмом, фанатичною вірою в чудесний вплив своєї соціальної науки.
ㅤТим то вони запекло виступають проти всякого політичного руху робітників, який, мовляв, може походити тільки з сліпої невіри в нову євангелію. Оуеністи в Анґлії виступають проти чартистів, фур’єристи у Франції — проти реформістів.
----------------------------------------------------------------------
ㅤHome colonies (колоніями всередині країни) називав Оуен свої зразкові комуністичні громади. Фаланстерами називалися задумані Фур’є громадські палаци. Ікарією називалась утопічнофантастична країна, комуністичні інституції якої малював Кабе. (Примітка Енґельса до німецького видання 1890 р.)
---------------------------------------------------------------------

IV СТАВЛЕННЯ КОМУНІСТІВ ДО РІЗНИХ ОПОЗИЦІЙНИХ ПАРТІЙ

ㅤ

ㅤПісля сказаного в II розділі само собою зрозуміле відношення комуністів до робітничих партій, які вже склалися, тобто їх відношення до чартистів в Анґлії і до прихильників аґрарної реформи в Північній Америці.

ㅤВони борються за досягнення безпосередньо близьких цілей та інтересів робітничого класу, але в сучасному рухові вони разом з тим обстоюють і майбутність цього руху. У Франції комуністи примикають до соціалістично-демократичної партії1 , виступаючи проти консервативної і радикальної буржуазії, не зрікаючись, однак, права критично ставитись до фраз і ілюзій, що випливають з революційної традиції.

ㅤУ Швейцарії вони підтримують радикалів2, дуже добре розуміючи, що ця партія складається з суперечливих елементів, почасти з демократичних соціалістів у французькому дусі, почасти з радикальних буржуа.

ㅤСеред поляків комуністи підтримують ту партію, яка ставить аґрарну революцію умовою національного визволення, ту саму партію, яка викликала краківське повстання 1846 р.3

ㅤВ Німеччині комуністична партія бореться спільно з буржуазією — оскільки буржуазія виступає революційно — проти абсолютної монархії, феодальної земельної власності і дрібного міщанства4. ㅤАле вона ні на хвилину не перестає виробляти у робітників якомога яснішу свідомість ворожої протилежності між буржуазією і пролетаріатом для того, щоб німецькі робітники могли відразу обернути як зброю проти буржуазії суспільні й політичні умови, які мусить створити панування буржуазії, для того, щоб після падіння

--------

ㅤЦя партія була тоді представлена в парламенті Ледрю-Ролленом, в літературі Луі Бланом, у щоденній пресі ґазетою «Reforme» [«Реформа»]. Назва «соціал-демократія» означала, що ця частина демократичної або республіканської партії, як і автори цієї назви, була більш чи менш забарвлена соціалізмом. (Примітка Енґельса до англійського видання І888

ㅤ р.) Швейцарська дрібнобуржуазна демократична (республіканська) партія того часу на чолі з Джемсом Фазі. Ред.

ㅤПовстання в Кракові, що відбувалося в січні 1846 р., було підготовлене орґанізацією «Польське демократичне товариство», заснованою в 1832 році. Це була орґанізація польських дрібномаєткових дворян (шляхта), які боролися проти поділу і поневолення Польщі Росією, Австрією та Прусією. В її проґрамі, поруч з республіканськими демократичними вимогами, стояло визволення селян від кріпосницької кабали. Ред.

ㅤВ ориґіналі тут вжите слово «Kleinbǔrgerei». Цим словом Маркс і Енґельс означували реакційні елементи міської дрібної буржуазії, які підтримували панування феодального дворянства і самодержавну монархію, їх ідеалом був середньовічний цеховий лад. В Німеччині, в багатьох її містах, ця верства була дуже численна. Ред.

---------

реакційних класів у Німеччині зараз же почалася боротьба проти самої буржуазії.
ㅤНа Німеччину комуністи звертають свою головну увагу, тому що Німеччина стоїть напередодні буржуазної революції і тому що вона зробить цей переворот при проґресивніших умовах европейської цивілізації взагалі і з далеко більш розвиненим пролетаріатом, ніж Анґлія в XVII і Франція в XVIII столітті, а значить, німецька буржуазна революція може бути тільки безпосереднім пролоґом пролетарської революції.
ㅤОдним словом, комуністи повсюди підтримують всякий революційний рух проти існуючого суспільного і політичного ладу. ㅤВ усіх цих рухах вони висувають на перше місце питання про власність, як основне питання руху, незалежно від того, чи набрало воно більше чи менше розвиненої форми.
ㅤНарешті, комуністи повсюди працюють над об’єднанням і порозумінням демократичних партій усіх країн.
ㅤКомуністи вважають зайвим затаювати свої погляди й наміри. Вони відкрито заявляють, що їх цілі можуть бути досягнені тільки шляхом насильного повалення всього суспільного ладу, що існував досі. Нехай пануючі класи тремтять перед комуністичною революцією. Пролетарям нічого втрачати в ній крім своїх кайданів. А здобудуть вони цілий світ.

Пролетарі всіх країн, єднайтесь!

КОМЕНТАРІ


СОЮЗ КОМУНІСТІВ.


ㅤСоюз комуністів, ця перша міжнародна організація

пролетарів з комуністичною програмою, було засновано

за діяльною участю Маркса та Енгельса у 1847 році. Йому передувала низка спроб німецьких революціонерів створити, за сприяння англійців та французів, міжнародну революційну організацію. Нарис історії німецької революційного руху, що призвів до організації Союзу комуністів, написаний Енгельсом в 1885 році, майже через сорок років після заснування Союзу. Тому що це введення до брошури Маркса про Кельнський процес комуністів. досі було головним джерелом не тільки для Мерінга, але й для всіх інших авторів, які писали про Спілку комуністів, то ми надаємо слово самому Енгельсу: „

ㅤЗ заснованого у 1834 році німецькими емігрантами у Парижі демократично республіканського таємного „Союзу гнаних" у 1836 році виділилися найкращі, головним чином пролетарські елементи та утворили новий таємний союз — „Союз справедливих". Материнський союз, в якому залишилися лише найбільш сонні елементи на кшталт Якова Венедея незабаром зовсім заснув: у 1840 році, коли поліція вистежила кілька його секцій у Німеччині, він тягнув за привидне існування. Навпаки, новий союз розвивався

порівняно швидко. Спочатку він був німецьким сином сформованого на той час у Парижі французького робітничого комунізму, - течії, що примикав до бабулістських традицій: спільність майна була потрібна як необхідний наслідок ідеї „рівності". „Союз справ



This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website
How to remove this block? About platform Submit a complaint