ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ«Як гартувалася сталь»
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ(2024)
ㅤㅤㅤПереклад на українську мову від ㅤㅤㅤㅤㅤКомітету Літератури РКПУ
ㅤㅤ
Микола Островський
«Як гартувалася сталь» - автобіографічний роман у двох частинах радянського письменника Миколи Олексійовича Островського (1904-1936). Створювався у 1930-1934 роки. 1934 року роман почав публікуватися у журналі «Молода гвардія»; у листопаді того ж року перша та друга частина роману вийшли окремими книгами.
ㅤ«Як гартувалася сталь» з дивовижною точністю передає дух своєї епохи та суть історичного моменту розвитку у випробуваннях революції, громадянської війни та соціалістичного будівництва, що розгорнулося. Герой роману – Павло Корчагін – один із найяскравіших представників свого покоління. Він становить одне ціле з самої епохою – герой та епоха створюють один одного. Один із найважливіших мотивів оповідання – боротьба зі смертю. Корчагін міг загинути неодноразово, але його воля до життя перемагає: людський дух кидає виклик самої смерті, оскільки віра у безмежність людських можливостей закладено в основі самої ідеї комунізму, вірність якої зберігає герой.
невеличка передмова до українського видання (чи як це назвати?)
Творчість Миколи Островського мала і має велетенський вплив на уми багатьох людей і нашого часу, на їхнє виховання, духовне зростання, на формування їхньої свідомісті.
Ми завжди пам'ятатимемо про те, що, і в радянські часи, а особливо в роки війни 1941-1945 вона, ця творчість, сприяла загартуванню молодих воїнів, виховувала в них мужність та непримиренність до ворога, активно допомогала розргрому фашизму.
Роль і значення цього письменника в нашому житті досі таке велике, що про нього справді можно сказати: «БЕЗСМЕРТНИЙ ОСТРОВСЬКИЙ!»
Ленінському комсомолові
України
що виховав мене
присвячую свою працю.
М. Островський
М. Островський
Як гартувалася сталь
Розділ перший
- Хто з вас перед святом приходив до мене додому відповідати урок - встаньте!
ㅤНабряклий чоловік у рясі, з важким хрестом на шиї погрозливо подивився на учнів.
ㅤМаленькі злі очі точно проколювали всіх шістьох, що піднялися з лав, — чотирьох хлопчиків і двох дівчаток. Діти боязко поглядали на людину в рясі.
— Ви сідайте, — махнув піп у бік дівчаток. Ті швидко сіли, полегшено зітхнувши.
ㅤОчі батька Василя зосередилися на чотирьох фігурках.
— Ідіть сюди, голубчики!
ㅤБатько Василь підвівся, відсунув стілець і підійшов упритул до тих, хто збився в купу.
хлопцям:
— Хто з вас, негідників, курить?
ㅤУсі четверо тихо відповіли:
— Ми не куримо, батюшка.
ㅤОбличчя попа почервоніло.
— Не курите, мерзотники, а махорку хтось у тісто насипав? Чи не курите? А ось ми зараз побачимо! Виверніть кишені! Ну жваво! Що я вам говорю? Вивертайте!
ㅤТроє почали виймати вміст кишень на стіл.
ㅤПіп уважно переглядав шви, шукаючи сліди тютюну, але не знайшов нічого. взявся за четвертого — чорноокого, в сіренькій сорочці та синіх штанях із латками на колінах:
— А ти що, як бовван, стоїш?
ㅤЧорноокий, дивлячись із прихованою ㅤㅤненавистю, глухо відповів:
— Я не маю кишень, — і провів руками по зашитих швах.
- А-а-а, немає кишень! Так ти думаєш, я не знаю, хто міг зробити таку підлість? Зіпсувати тісто! Ти думаєш, що й тепер залишишся у школі? Ні, голубчику, це тобі даремно не пройде. Минулого разу тільки твоя мати впросила залишити тебе, ну а тепер уже кінець. Марш із класу! — Він боляче схопив за вухо і викинув хлопця в коридор, зачинивши за ним двері. ㅤКлас затих, зіщулився. Ніхто не розумів, чому Павку Корчагіна вигнали зі школи. Тільки Сергійко Брузжак, друг і приятель Павки, бачив, як Павка насипав попу в пасхальне тісто жменя махри там, на кухні, де чекали попа шестеро неуспішних учнів. Їм довелося відповідати уроки вже на квартирі у попа.
ㅤВигнаний Павка сів на останній сходинці ґанку. Він думав про те, як йому з'явитися додому і що сказати матері, такій турботливій, яка працює з ранку до пізньої ночі куховаркою в акцизного інспектора
ㅤПавку душили сльози.
ㅤ«Ну, що мені тепер робити? І все через цей проклятий поп. І на біса я йому махри насипав? Сергій підбив. «Давай, каже, насиплемо гадюці шкідливому». От і всипали. Сережці нічого, а мене, мабуть, виженуть».
ㅤВже давно почалася ця ворожнеча з батьком Василем. Якось побився Павка з Левчуковим Мишком, і його залишили «без обіду». Щоб не пустував у порожньому класі, вчитель навів пустун до старших, у другий клас. Павка сів на задню лаву.
ㅤВчитель, сухенький, у чорному піджаку, розповідав про землю, світила.
.роззявивши рота від подиву, що земля вже існує багато мільйонів років і що зірки теж на зразок землі. До того був здивований почутим, що навіть забажав підвестися і сказати вчителю: «У законі божим не так написано», але побоявся, щоб не влетіло.
ㅤЗа законом божого піп завжди ставив Павці п'ять. Всі тропарі, Новий та Старий завіт знав він назубок: твердо знав, якого дня що зроблено богом. Павка вирішив розпитати отця Василя. На першому ж уроці закону, щойно піп сів у крісло, Павка підняв руку і, отримавши дозвіл говорити, підвівся:
— Батюшку, а чому вчитель у старшому класі каже, що земля мільйон років стоїть, а не як у законі божому — п'ять тис... — і одразу осів від верескливого крику отця Василя:
— Що ти сказав, мерзотнику? Ось ти як навчаєш слово божа!
ㅤНе встиг Павка і пікнути, як піп схопив його за обидва вуха і почав довбати головою об стінку. За хвилину, побитого та переляканого, його викинули в коридор.
ㅤЗдорово потрапило Павці та від матері.
ㅤДругого дня пішла вона до школи і впросила отця Василя прийняти сина назад.
Зненавидів з того часу попа Павка усією своєю істотою. Ненавидів і боявся. Нікому не прощав він своїх маленьких образ: не забував і попу незаслужену прочуханку, озлобився, причаївся.
ㅤБагато ще дрібних образ переніс хлопчик від батька Василя: ганяв його піп за двері, цілими тижнями в кут ставив за дрібниці і не питав у нього жодного разу уроків, а перед паскою через це довелося йому з невстигаючими до попа додому йти здавати. Там, на кухні, і всипав махри Павка в великоднє тісто.
ㅤНіхто не бачив, а все ж піп відразу дізнався, чия це робота.
…Урок закінчився, дітлахи висипали у двір і обступили Павку. Він похмуро відмовчувався. Сережка Брузжак із класу не виходив, відчував, що й він винен, але
допомогти товаришу нічим було.
ㅤУ відкрите вікно вчительської висунулась голова завідувача школи Єфрема Васильовича, і густий бас його змусив Павку здригнутися.
— Надішліть зараз до мене Корчагіна! - крикнув він.
ㅤІ Павка з серцем, що заколотилося, пішов до учительської.
Хазяїн станційного буфету, літній, блідий, з безбарвними, вилиняли очима, мигцем глянув на Павку, що стояв осторонь:
- Скільки йому років?
- Дванадцять, - відповіла мати.
— Що ж, хай лишиться. Умова така: вісім карбованців на місяць і стіл у дні роботи,
Добу працювати, добу вдома - і щоб не красти.
- Що ви, що ви! Красти він не буде, я ручаюся, — злякано сказала мати.
— Ну, хай починає сьогодні ж працювати, — наказав господар і, повернувшись до стоячи поруч із ним за стійкою продавщиці, попросив: — Зіна, відведи хлопчика в судомийню, скажи Фросечку, щоб дала йому роботу замість Гришки.
ㅤПродавщиця кинула ножа, яким різала шинку, і, кивнувши Павці головою, пішла через зал, пробираючись до бічних дверей, що ведуть до судомийні. Павка пішов за нею.
Мати квапливо йшла разом з ним, шепочучи йому поспіхом:
ㅤ— Ти уж, Павлуша, постарайся, не соромся.
ㅤІ, провівши сина сумним поглядом, пішла до виходу.
ㅤУ судомийні йшла робота на повну силу: гора тарілок, виделок, ножів височіла на столі, і кілька жінок перетирали їх перекинутими через плече рушниками.
